Місячний камінь

Посиливши цим повiдомленням про мiс Речел нашу розгубленiсть, мiледi пiсля деяких зусиль повернула собi свiй звичний спокiй i почала дiяти зi звичною рiшучiстю.

– По-моему, тут уже нiчого не поробиш, – сказала вона спокiйно. – Єдине, що лишаеться зробити, це послати по полiцiю.

– А полiцiя повинна перш за все, – додав мiстер Френклiн, пiдхопивши ii слова, – схопити iндуських фокусникiв, якi давали тут учора виставу.

Мiледi й мiстер Годфрi (якi не знали того, що було вiдомо мiстеровi Френклiну й менi) обое здригнулись i здивувалися.

– Менi зараз нiколи пояснювати, – продовжував мiстер Френклiн. – Я можу тiльки сказати вам, що саме iндуси вкрали алмаз. Дайте менi рекомендацiйний лист, – звернувся вiн до мiледi, – до одного з фрiзiнголлських суддiв; просто скажiть йому, що я ваш представник, i дозвольте менi зараз же поiхати з цим листом. Наша можливiсть спiймати злочинцiв залежить вiд наших старань не згаяти даремно жодноi хвилини.

Чи це французька, чи англiйська сторона вдачi мiстера Френклiна взяла гору, але була то розумна сторона.

Вiн поклав перед тiткою перо, чорнило й папiр, i вона (як менi здалося) написала лист, але не дуже охоче. Якби можна було залишити без уваги такий випадок, як пропажа алмаза вартiстю в двадцять тисяч фунтiв, я вважаю, – судячи з думки мiледi про ii покiйного брата i з того, що вона з недовiр’ям поставилась до подарунка, – що особисто для неi було б полегшенням дозволити злодiям утекти з Мiсячним каменем.

Я пiшов разом з мiстером Френклiном до стайнi i скористався з цiеi нагоди, щоб спитати його, яким чином iндуси (яких я запiдозрював, звичайно, так само, як i вiн) могли проникнути в будинок.

– Один з них мiг пробратися в зал пiд час метушнi, коли гостi роз’iжджалися, – сказав мiстер Френклiн. – Вiн, мабуть, лежав пiд диваном, коли тiтка й Речел вирiшували, куди сховати алмаз. Йому варто було тiльки почекати, коли в будинку все стихне, а потiм дiстатись до шафки й забрати звiдти алмаз.

Сказавши це, вiн гукнув грума, щоб той вiдчинив ворота, i швидко виiхав.

Це справдi здавалось едино розумним поясненням. Але як злодiй ухитрився втекти з будинку? Адже коли я пiшов уранцi вiдчиняти параднi дверi, вони були замкнутi на замок i на засув так само, як я залишив iх звечора. А iншi дверi й вiкна самi говорили за себе – вони i досi були замкнутi.