Місячний камінь

Вiн повернув до вiкна меланхолiйне обличчя, заклав у кишенi кiстлявi руки й тихо насвистував про себе «Останню лiтню рожу».

Нарештi ввiйшов Самюель, але не з ключами, а з папiрцем для мене. Я знiяковiв i ледве надiв окуляри, почуваючи, що похмурий погляд сищика невiдступно стежить за мною. На папiрцi рукою мiледi було написано кiлька рядкiв олiвцем. Вона повiдомляла менi, що мiс Речел рiшуче вiдмовилась показати свiй гардероб. Коли мiледi спитала ii чому, вона залилася сльозами. Пiсля повторного запитання вона вигукнула: «Тому, що не хочу, от i все.

Тiльки через мiй труп ви зможете досягти своеi мети, не iнакше». Я зрозумiв небажання мiледi зустрiтися iз сищиком Каффом пiсля такоi вiдповiдi ii доньки. Якби я був не занадто старий для милоi юнацькоi соромливостi, я почервонiв би вiд однiеi думки, що повинен глянути йому в очi.

– Звiстка про ключi мiс Верiндер? – спитав сищик.

– Панночка не згодна на обшук свого гардероба.

– А! – сказав сищик.

Голос його не був пiдпорядкований такiй досконалiй дисциплiнi, як його обличчя.

Вiн промовив «А!» тоном людини, яка почула те, що сподiвалась почути. Вiн i розсердив, i злякав мене – не можу пояснити чому, але це було так.

– Вiд обшуку доведеться вiдмовитись? – спитав я.

– Так, – вiдповiв сержант, – вiд обшуку мусимо вiдмовитись, тому що ваша панночка не погодилась на нього, як iншi. Ми повиннi оглянути весь одяг у домi або зовсiм цього не робити. Пошлiть чемодан мiстера Еблуайта в Лондон з першим же поiздом, а книгу запису бiлизни повернiть з моiм шануванням i вдячнiстю служницi, яка принесла ii.

Вiн поклав книгу на стiл i, вийнявши складаний нiж, почав зрiзувати своi нiгтi.

– А ви, здаеться, не дуже розчарувались? – спитав я.

– Так, – вiдповiв сищик Кафф, – не дуже.

Я постарався викликати його на вiдверту розмову.

– І чому це мiс Речел стае вам на перешкодi? – спитав я. – Адже ii iнтереси вимагають, щоб вона вам допомагала.

– Почекайте трохи, мiстере Беттередж, почекайте.

Голови, кмiтливiшi вiд моеi, зрозумiли б смисл його слiв.

Або людина, менш вiддана Речел, нiж я, побачила б, куди вiн хилить. Жах, що його мiледi вiдчувала перед сищиком, напевно, означав (як я зрозумiв уже згодом), що вона (як говориться у Бiблii) «неясно розрiзняла», куди вiн хилить. А я цього тодi ще не розумiв – от i все.

– Що ж тепер робити? – спитав я.

Сищик Кафф кiнчив «манiкюр», подивився на своi нiгтi з меланхолiйним iнтересом i сховав складаний нiж.