Поміж рядками

Цiкаво, коли в останнiй раз я щиро посмiхалася? Точно не тодi, коли вперше дiзналася про нього правду та залилася нестримним iстеричним смiхом; точно не тодi, коли покидала на невизначений термiн таке рiдне для мене мiсто та вже точно не того дня, коли знову побачила на палаючому телеекранi його невимушене обличчя. Менi здавалося, що вiн бачить мене навiть звiдти i вiд цього парадоксу я мимоволi засмiялася – так, що довела себе до давно забутого нападу астми.

Звiсно, Андрiй Іванович одразу розумiе, що моя реакцiя штучна.

Вiн зiтхае i поспiшае закiнчити наш сеанс – не повертаеться до цiеi теми, адже усвiдомлюе, що на даному етапi це марна справа. Вiн ввiчливо прощаеться та вiдкривае передi мною залiзнi, як i його витримка, дверi. Скоро ми знову зустрiнемось, а зараз менi потрiбен гарний вiдпочинок та мiцний сон. Саме так вiн каже менi на прощання, навiть не уявляючи наскiльки важко втiлити його настанови у реальнiсть.

Цiкаво, менi коли-небудь вдасться знову щиро посмiхнутися?

На мiсто наповзае темрява. Вона залазить у кожен будинок, кожну душу; руйнуе кремезнi стiни та перешкоди, що трапляються на ii шляху, вiдкидаючи iх якомога далi на поталу долi. Вона не мае кiнця, для неi немае заборон – ВОНА всесильна, ВОНА володарка свiту. Допоки небо не освiтиться рятiвними золотавими променями та не витiснить ii нахабне царювання до настання наступноi ночi.

Як би я хотiла жити у мiсцi, де нiколи не бувае темряви. Де нiч розливаеться кольоровими барвами теплих зiрок, а мiсяць свiтить яскравiше за сонце; де немае холоду, вiдчаю та страху. Я б нiколи не спала.

А ще я ненавиджу осiнь. Цi холоднi, наскрiзь просякнутi щiльним мороком, тумани, якi заповзають до тебе прямiсiнько в душу та висмоктують iз неi усi фарби життя. Я не уявляю як можна жити у такому середовищi. У такий перiод менi хочеться заповзти пiд ковдру, мов у дбайливо-вичищену нiрку та залишатися там допоки не настане весна.

Тiльки вона приносить менi заспокоення.

Хоча так було донедавна.

Так було до того, яквiн зустрiвся на моему шляху. До того, яквiн вдерся до моiх нутрощiв та заполонив iх своiми недоладними рухами; своiм теплим голосом та довiрливими очима. У нашiй спiльнiй драмi вiн виявився найкращим з акторiв, яких я коли-небудь могла знати.