Ім’я рози

Часто бував вiн i в скрипторii – сидiв на скринi бiля камiна i мовби слiдкував за всiм тим, що вiдбуваеться в залi. Якось я почув, як зi свого мiсця вiн голосно спитав: «Хто це йде нагору?» – звертаючись до Малахii, що саме йшов до бiблiотеки, ступаючи по соломi, яка приглушувала його кроки. Всi ченцi дуже його поважали i часто зверталися до нього по допомогу, читаючи йому важко зрозумiлi уступи, запитуючи його думку про якийсь коментар чи радячись, як краще зобразити якусь звiрину чи якогось святого.

Вiн же спрямовував у порожнечу своi погаслi очi, немов вдивляючись у сторiнки, що жили в його пам’ятi, i вiдповiдав, що лжепророкiв зазвичай зображають епископами, а з уст iм вискакують жаби, або пояснював, якими самоцвiтами мають бути прибранi мури небесного Єрусалима; що арiмаспiв слiд малювати на мапах поблизу землi пресвiтера Йоана[104 - Пресвiтер Йоан — мiфiчна постать iз середньовiчних легенд, християнський правитель далеких схiдних краiв. Його називали також християнським володарем Азii, правителем татар, iмператором Ефiопii. ] – i радив не зображати iх потворнiсть надто яскраво: достатньо нашкiцувати iх приблизно, аби лиш можна було iх упiзнати, адже вони не мають збуджувати надто уяву, а вiдразливiсть iхня не повинна викликати смiху.

Якось я почув, як вiн радить одному коментаторовi, що тлумачити recapitulatio[105 - Стисле повторення (лат.).] в текстах Тихонiя треба за святим Августином, щоб уникнути донатистськоi ересi.

Іншого разу я почув, як вiн дораджуе спосiб вiдрiзняти еретикiв вiд схизматикiв при укладаннi коментарiв. А ще якось вiн пояснював розгубленому книжниковi, яку книгу той мае шукати в каталозi бiблiотеки, мало не вказуючи сторiнку, на якiй вона згадана, й запевняючи його, що бiблiотекар радо видасть йому цю книгу, бо то твiр богонатхненний. Врештi одного разу я почув, як вiн сказав, що таку i таку книгу не варто шукати, хоч вона i е в каталозi, бо ще п’ятдесят рокiв тому ii погризли мишi i вона розсиплеться в руках у того, хто ii торкнеться. Одне слово, вiн був воiстину пам’яттю бiблiотеки i душею скрипторiю. Інодi вiн напучував ченцiв, чуючи, як вони теревенять мiж собою: «Поспiшiть свiдкувати про iстину, час-бо вже близько!» – натякаючи на пришестя Антихриста.

– Бiблiотека свiдкуе про iстину i помилку, – сказав тодi Хорхе.

– Звiсно, Апулей i Лукiян провиннi у багатьох помилках, – мовив Вiльям.