Ім’я рози

Почерк був дрiбний, а мiнiатюри на полях ледь помiтнi, око не могло вiдразу iх вловити, а мусило дослiдити зблизька, й тодi вони поставали у всiй своiй пишнотi. І чудувався я: що за надлюдське знаряддя мав мiнiатюрист, який намалював iх, як зумiв вiн зробити iх такими виразистими на цьому крихiтному клаптику пергамену! Всi поля книги кишiли крихiтними фiгурками, якi народжувались i виростали, немов живi, з кiнцевих завиткiв кунштовно вималюваних лiтер: морськi сирени, прудкi оленi, химери, людськi тулуби без рук, якi, наче дощовi хробаки, вилазять з-помiж рядкiв.

В одному мiсцi, немов продовжуючи «Sanctus, Sanctus, Sanctus[66 - Свят, Свят, Свят (лат.).]», – що повторювалося у трьох рiзних рядках, виринали три звiринi постатi з людськими головами: двi з них еднались у цiлунку, причому одна вигнулась додолу, а друга – догори. Малюнок сей я без вагань назвав би безстидним, якби не був переконаний, що таку мiнiатюру в тiм мiсцi мае виправдовувати нехай не очевидний, але глибокий духовний смисл.

Коли я гортав сi сторiнки, нiме захоплення змагалось у менi зi смiхом, бо хоч сусiдували вони зi священними рядками, постатi сi нестримно схиляли до веселощiв. А брат Вiльям, який теж розглядав iх з усмiшкою, зауважив:

– Babewyn – ось як звуть iх на моiх островах.

– У Галлiях iх називають бабуiнами, – мовив Малахiя. – Справдi, свого мистецтва Адельм навчився у вашому краю, хоч пiзнiше студiював його й у Францii. Це бабуiни, себто африканськi мавпи.

Фiгури свiту навиворiт, де будинки стоять на кiнчику шпиля, а земля здiймаеться над небом.

Я згадав собi кiлька рядкiв, якi чув колись рiдною говiркою, i не мiг стриматися, щоб не проказати iх:

Aller Wunder si geswigen,

das Herde Himel hat uberstigen,

daz suit ir vur ein Wunder wigen[67 - Мовчи про всi чудеса,земля злетiла над небеса,саме це треба вважати чудом (нiм.).].

І Малахiя пiдхопив, цитуючи той самий вiрш:

Erd ob un Himel unter

das suit ir h?n besunder

Vur aller Wunder ein Wunder[68 - Земля горi, небо долi —Це особливо слiд вважатиЧудом над чудесами (нiм.

).].

– Молодець, Адсо, – вiв далi бiблiотекар, – справдi, цi образки розповiдають про землi, куди можна дiстатися верхи на голубiй гусцi, де яструби ловлять рибу в ручаях, а ведмедi женуться у небi за соколами, раки лiтають з голубками, а трьох велетнiв, спiйманих у пастку, дзьобае пiвень.

Блiда усмiшка освiтила його вуста.