Ім’я рози

Подивiться-но лиш – поки ви зрячi – на капiтелi колон на нашому кружганку, – i показав рукою за вiкно, в бiк церкви, – навiщо очам монахiв, заглиблених у розважання, споглядати сих смiховинних покручiв, сю потворну пишноту i пишну потворнiсть? А навiщо цi бридкi мавпи? Цi леви, кентаври, недолюди з устами на черевi, однiею ногою i вухами, наче вiтрила? А цi плямистi тигри, воiни в бою, мисливцi, якi дмуть у рiжки, цi багатоголовi тiла i багатотiлi голови? А чотириногi зi змiiним хвостом, рибини з головою чотириногих? Ось тварина, спереду схожа на коня, а ззаду – на козла, а ось рогатий кiнь, i ще чимало подiбного, тож тепер монах волiе споглядати мармуровi статуi, нiж читати рукописи, i подивляти дiла людськi, анiж медитувати про закон Божий.

Сором пожаданню очей ваших, ганьба вашим смiшкам!

Великий старець зупинився, важко дихаючи. А я чудувався, що хоч вiн ослiп, мабуть, уже багато рокiв тому, але так добре пам’ятав цi образи i так яскраво описував нам iх бридкiсть. У мене навiть зродилась було пiдозра, що колись вони, певно, сильно спокушали його самого, якщо вiн i тепер говорить про них так пристрасно.

Але найспокусливiшi образи грiха менi часто траплялося бачити саме у писаннях тих мужiв незламноi чесноти, якi засуджували iх чар i вплив. Це знак, що мужi сi сповненi були великого запалу свiдкувати про iстину, тому з любовi до Бога не вагалися вiдносити на карб зла всi спокуси, якими воно прикриваеться, i прагнули якнайкраще просвiтити людей щодо способiв, якими вабить iх до себе лукавий. Слова Хорхе й справдi зродили у менi велике бажання уздрiти зображення тигрiв i мавп на кружганку, подивляти яких я ще не мав нагоди. Та Хорхе перебив хiд моiх думок, бо знов заговорив, але вже не так пристрасно.

– Господь наш не потребував вдаватися до всiх сих глупств, щоб указати нам путь праведну. Бiблiйнi притчi не смiшать i не страхають. Натомiсть Адельм, смерть якого ви зараз оплакуете, так замиловувався своiми почварами, що втратив з виду речi остаточнi, матерiальним уособленням яких вони мали б бути.

І вiн пройшов усi, воiстину всi, – тут голос його зробився урочистим i грiзним, – стежки потворностi. А Бог вмiе за це карати.

На присутнiх впала важка мовчанка. Обiрвати ii осмiлився Венанцiй з Сальвамека.

– Превелебний Хорхе, – мовив вiн, – чеснота ваша спонукае вас до упереджених суджень. За два днi до Адельмовоi смертi ви були присутнi на вченому диспутi, який вiдбувся у цьому самому скрипторii.