Ім’я рози

Ковалi, закiнчуючи складати на мiсце своi причандали й гасити мiхи, збирались на богослужбу. Вiльям з цiкавостi пiдiйшов до однiеi з майстерень, дещо вiдокремленоi вiд решти, де якийсь чернець саме збирав свое господарство. На столi у нього лежала чимала купка невеликих рiзнобарвних скелець, а до стiни були припертi бiльшi листи скла. Поруч стояв незакiнчений покровець для мощей, чи радше його срiбний каркас, куди майстер, очевидно, вставляв скельця та камiнцi, яким вiн своiми iнструментами надавав форми самоцвiтiв.

Так ми познайомилися з Николою з Морiмондо, монастирським майстром-склярем. Вiн пояснив нам, що скло видувають у заднiй частинi майстернi, а в переднiй, де працюють ковалi, склянi плити вставляють у свинцевi крiплення i виготовляють вiтражi. Але, додав вiн, усi тi чудовi вiтражi, що прикрашають церкву й Вежу, виготовленi ще столiття зо два тому. А тепер вони лиш виконують всiлякi дрiбнi роботи i виправляють шкоду, завдану часом.

– І це дуже важко, – додав вiн, – нелегко тепер знайти такi барвники, як колись, зокрема той синiй колiр, який можна ще подивляти на хорах, – вiн такий прозорий, що, коли сонце стоiть високо, наву затоплюе райське свiтло.

Шибки захiдноi частини нави, переробленi не так давно, вже не такi, i це добре видно у лiтнi днi. Марна справа, – додав вiн, – де й подiлась мудрiсть древнiх, доба гiгантiв скiнчилася!

– Так, ми карлики, – визнав Вiльям, – але карлики, якi стоять на плечах у тих гiгантiв[73 - Цей вислiв приписують Бернардовi Шартрському (XII ст.

).], i при всiй нашiй малостi ми iнодi спроможнi зазирнути далi за виднокiл, нiж вони.

– Хiба ми спроможнi зробити щось краще, нiж робили вони? – вигукнув Никола. – Коли будеш у криптi церкви, де зберiгаеться скарбниця обителi, побачиш релiкварii такоi вишуканоi роботи, що оце страховиддя, яке я в убогостi своiй тут лiплю, – i вказав на свою роботу на столi, – здасться тобi всього лиш смiховинною iмiтацiею!

– Звiсно, давнi умiльцi тямили зладити подиву гiднi й вiковiчно тривкi речi, та нiде не написано, що майстри-склярi повиннi вiчно виготовляти вiтражi, а срiблярi – релiкварii.

Інакше земля по вiнця наповниться релiкварiями, тим паче, що святих, мощi яких можна було б туди помiстити, тепер обмаль, – пожартував Вiльям. – Та й скiльки тих вiтражiв можна зробити? А в рiзних краiнах я бачив новi вироби зi скла, якi свiдчать про те, що в майбутньому скло не лише слугуватиме для прикраси божественних обрядiв, але й допомагатиме подолати людську немiч.