Ім’я рози

– Навiщо вiн це зробив?

– А навiщо вiн його вбив? Це дiло якогось збоченого розуму. Тепер треба з’ясувати, чи е на тiлi рани або синцi. Пропоную занести його до лазнi, роздягти, обмити й оглянути. Я скоро долучусь.

І поки Северин за дозволом абата розпоряджався, щоб свинарi перенесли тiло до лазнi, мiй учитель попросив, щоб абат звелiв ченцям вернутися на хори тим самим шляхом, яким вони сюди прийшли, челядь теж мала вiдiйти так, як прийшла, залишивши тiк безлюдним.

Абат вволив це його бажання, не спитавши причин.

І ми зосталися самi бiля глиняного глека, з якого пiд час макабричноi операцii витягання тiла повиливалася кров, снiг навколо був весь червоний, розтопившись там, де пролилась вода, i потемнiвши там, де поклали були тiло.

– Кепськi справи, – мовив Вiльям, показуючи на складний вiзерунок слiдiв, що iх залишили навколо ченцi i челядь. – Снiг, любий Адсо, се подиву гiдний пергамен, на якому тiла людськi лишають вельми виразнi письмена. А оце – погано вичищений палiмпсест, i ми, мабуть, нiчого цiкавого з цього не вiдчитаемо.

З церкви сюди натовпом бiгли ченцi, а зi свинарникiв i стаень сунули юрми пахолкiв. Єдиним неторкнутим мiсцем е вiдтинок вiд свинарникiв до Вежi. Подивiмось, чи не знайдеться там щось цiкавеньке.

– Але що ви шукаете?

– Якщо вiн не сам кинувся у глека, значить, хтось його туди занiс i то, гадаю, вже мертвого. А хто несе тiло iншоi людини, лишае в снiгу глибокi слiди. Отже, роздивись тут навколо, може, знайдеш слiди, якi виглядатимуть iнакше, нiж слiди, залишенi цими галасливими ченцями, якi зiпсули нам пергамен.

Так ми й вчинили. Одразу скажу, що саме я – спаси мене Боже вiд марнославства – постерiг мiж глеком i Вежею те, що ми шукали. Були то досить глибокi слiди людських нiг там, де нiхто ще не проходив. Мiй учитель притьмом помiтив, що вони не такi виразнi, як слiди, залишенi монахами i челяддю, то був знак, що зверху нападав новий снiг, а отже залишенi вони були ранiше.

Але найцiкавiшим для нас було те, що мiж слiдами нiг виднiвся iнший, безперервний слiд, наче той, хто залишив цi слiди, волiк щось. І поволока ця тяглася вiд глека до дверей трапезноi, вздовж стiни Вежi мiж пiвденною i схiдною баштами.

– Трапезна, скрипторiй або бiблiотека, – сказав Вiльям. – Знов бiблiотека. Венанцiй збувся життя у Вежi, а найiмовiрнiше в бiблiотецi.

– Чому саме в бiблiотецi?

– Я пробую поставити себе на мiсце вбивцi.