Кров на снігу ІІ: Ще більше крові

Попорпавшись у шафках, надибав двi ряси i вiдро зi шваброю, але вина для причастя не трапилося – тiльки упаковки облаток iз етикеткою «Пекарня Ульсена». Я поклав у рот чотири чи п’ять прiсних кружалець i став жувати. Це виявилося все одно, що напхати рот промокальним папером: вони розбухнули, увiбравши всю слину до сухого, i, зрештою, я виплюнув цю жуйку на газету «Фiннмарк дагблат», що лежала на столi. З газети я дiзнався, що то було 8 серпня 1978 р. (якщо, звiсно, передi мною лежало свiже число) i що протести проти будiвництва гiдроелектростанцii на рiчцi Алта набирають сили, побачив, який на вигляд губернатор Арнульф Ульсен, утiшився з того, що фюльке Фiннмарк, як единий район Норвегii, що мае кордон з Радянським Союзом, почуваеться трохи безпечнiше, вiдколи померла шпигунка Гунвор Галтунг Ховiк,[2 - «Агент Грета», яку росiйськi iсторики розвiдки досi зображають iдейною прихильницею Радянськоi Росii, Г.

Г. Ховiк насправдi зрадила свою батькiвщину заради порятунку коханого, Володимира Козлова, з яким познайомилася в часи вiйни, як з вiйськовополоненим: радянськi спецслужби погрожували запроторити його в сибiрськi табори, якщо Гунвор вiдмовиться «спiвпрацювати». Їi, ймовiрно, виказав у 1977 р. Олег Гордiевський; Ховiк затримали, вона зiзналась i померла вiд iнфаркту, не дочекавшись суду. Кнут Е. Йенсен зняв про цi подii фiльм «Крижаний цiлунок» (2008) за книжкою Альфа Р. Якобсена.] а також дiзнався, що погода тут здебiльшого лiпша, нiж в Осло.

На кам’янiй пiдлозi в ризницi спати було б надто твердо, а церковнi лави надмiру вузькi, тому я влаштувався у вiвтарi, пiдмостивши пiд себе ряси.

Пiджак я повiсив на вiвтарну огорожу, шкiряний кофр поклав собi пiд голову. Щось крапнуло менi на обличчя, я витер рiдину долонею i подивився на кiнчики пальцiв. Вони були iржавого кольору.

Я подивився вгору, на розiп’ятого, що висiв просто надi мною. Тодi здогадався, що рiдина, ймовiрно, капае зi стелi. З дiрявоi покрiвлi просочуеться волога, забарвлена червоною глиною або iржею. Я перевернувся, щоб не лежати на травмованому плечi, i з головою накрився рясою, ховаючись вiд сонця.

Заплющив очi.

Отак. Нi про що не думати. Вимкнути свiдомiсть.

Замкнутись.

Я стягнув рясу з голови, жадiбно вдихаючи повiтря.

Холера!

Я лежав i витрiщався у стелю. Пiсля похорону, коли мене стало мучити безсоння, я почав приймати валiум. Не знаю, чи слiд вважати це залежнiстю, але без нього менi тепер складно заснути. Єдиний спосiб – це втомитися до знемоги.