Узурповані життя І. Фантастичні пригоди князя Мороку, людей і потойбічних

От же ж…

Пухнастий почув, що балакали про нього та, не розтулюючи очей, кiлька разiв викреслив хвостом пiвколо. Когут глянув на це i сумно усмiхнувся.

– Як не здихаюся прокази нечистоi, будеш, друже, сам на сам iз життям.

Князь думав повернути Когута до початку розповiдi та Іван сам iз тим вправився.

– Так от, прибули ми до стовпiв по обiдi…

Пiд ковдрою бiля курiнного ворухнулося, та Когут зробив вигляд, що нiчого не помiтив i продовжив:

– Спека – нелюдська, нiкого немае. Вирiшили влаштувати засiдку.

Пухнастого лишили у центрi кам’яного кола, аби був у виглядi приманки-зброi в одну тваринну морду, а самi сховалися по кущах. Ми, насправдi, не знали хто може з’явитися, та й не клопiт – один кiнець для нечистоi готували. А тут… – Когут замовчав i стиснув порепанi вiд спраги губи.

– Ну, то кажи, Іване, що сталося? – велiв Тар.

– Не знаю, брате. Наче й знаю, та не те було. Хоч шаблi менi до горлянки пiдстав або на суд Божий пусти. Правду кажу, очi не бачили того, що в пам’ятi лишилося.

Як би мiг Пухнастий за мене розповiсти…

– Не тягни вола за хвiст.

– Розумiеш, Якове, якiсь чари на нас наклали, – тихо вимовив Когут. – Бо пам’ятаю я, що вийшла iз-за дерев чарiвноi краси дiвчина. Погладила по холцi Пухнастого. Нас до себе покликала. Здаеться, чимось пригостила, а потiм скинула сукнi i гола, як той мiсяць у небi, зайшла до води та розтала помiж хвиль.

– Зникла й зникла. У чому ж морок?

Когут нервово зашморгав руками по колiнам.

– Бо як так усе трапилось, – захрипiв курiнний.

 – Чом паща Пухнастого замизкалась людською кров’ю, а я… Чом проклятий, наче дурiнь на розум?

Іронiчний посмiшок промайнув по обличчю Когута. Князь на те витримав невеличку паузу, аби вдати роздуми, а пiсля запитав:

– Що iншi кажуть?

– Кажуть те, що й моi спогади. І так само не можуть згадати – кого це Пухнастий поранив.

– Дяка просив аби вiн iз собакою поговорив?

– Що ти? – напустив гримасу подиву курiнний та за мить ii розвiяв. – Насправдi – просив. А вiн як завiвся.

Хто ж знав, що балачки iз тваринами – недобра магiя.

– Недобра, – ствердив князь. – Їi називають Магiею Грiха.

– Грiх? – здивувався Когут. – У чому? Невже балачки iз Пухнастим можуть скоiти шкоди? Хто вiд того постраждае?

– Магiя Грiха, як я зрозумiв, – пояснював Тар, бо дуже добре знав нюанси його власного витвору. – Не тiльки стосуеться зловчинення, а й порушення природних законiв i порядкiв. Якщо тварина не може балакати, то вона i не повинна.