Арахнофобія

Цiкаво лише хто – душi безвинно убiенних чи невiдома нам поки iнiцiативна група?

Роздiл 5

Ноги ще несли його сходами, а думка, працюючи у звичному режимi, вже пiдказувала, чим потрiбно зайнятись насамперед. І, звичайно, таким заняттям було вiдвiдання мiсця пригоди, у даному разi – мiсця виявлення тiл Сердюка i Мостового. Помiркувавши, Ярослав повернувся до Федька.

– Сьогоднi тебе бiльше не буду затримувати.

– Але…

– Федьку, справдi буде краще, коли я залишуся сам. Ти цим часом спробуй пошукати щось про наших нових знайомих в Інтернетi.

«Однокласники» i таке iнше. Будь-яка iнформацiя. Розумiеш мене?

– Добре, – при згадцi про Інтернет Федько погодився без сперечань зi всiм сказаним. – Ти як без авто?

– Нормально. Ти ж знаеш.

Федько дiйсно добре знав, що Ярослав, перебуваючи в мiстi, завжди вiддавав перевагу пересуванню на власних двох i користувався транспортом, лише коли вiдстань, яку потрiбно було подолати, була вже надто великою або часу на ii подолання було обмаль.

Тому сказав лише:

– Ну, щасти тобi.

– Щастить тому, хто сам вiдшукуе свое щастя. Я зателефоную.

Ярослав швидко йшов вулицями Львова. Минав юрби перехожих, пiдморгував зустрiчним одиноким дiвчатам, роздивлявся старовиннi фасади, подекуди дбайливо вiдреставрованi, немов усмiхненi, незважаючи на товщу десятилiть, котрi подолали, а подекуди похмурi, з потрiсканою штукатуркою i землисто-сивими лiпними амурчиками на карнизах. Проходив повз склянi вiтрини крамниць i бутикiв.

За чим, власне, мандруе вiн на Личакiвку? Що хоче знайти там? Хiба клапоть вигорiлоi землi. Те, що залишилося вiд авто тепер, звичайно, на штрафному майданчику. Тiла в морзi. Проте Ярослав не дарма багато рокiв вiддав оперативнiй роботi, щоб не розумiти: мiсце злочину – це саме та вiдправна точка, з якоi завжди слiд починати розслiдування. А те, що там наспiх попрацював мiлiцейський експерт, аж нiяк не могло примусити Ярослава Савицького дозволити собi проiгнорувати вiдвiдування того самого мiсця. Дрiбниць у справi вбивства двох осiб бути не може. Їх просто не бувае.

Описане Галкiним мiсце злочину Ярослав вiдшукав одразу. Доволi похмура цегляна двоповерхова споруда дивилася на нього темними отворами порожнiх вiконниць. Раптом, примушуючи м'язи напружитися, з нетрiв пустого будинку долетiв невиразний звук. Ярослав прислухався i про всяк випадок розстебнув ремiнчик кобури пiд пахвою.