Арахнофобія

Бог iз ним, маю надiю, ти вже все забув.

– Так. Я все забув, Вадиме. Але з тебе послуга, – Ярослав витяг iз кишенi джинсiв крихiтний пластиковий пакетик, до якого встиг перекласти знайдену на Личакiвцi гiльзу. – Треба, щоб твоi хлопцi поглянули, чи не залишилось на нiй вiдбиткiв.

– Гендляр, – Галкiн пiдхопив прозорий прямокутник, недбало поглянув на гiльзу i кинув його до кишенi. Втрете наповнив свою склянку й випив, закусивши огiрком. – Це i е твоя знахiдка?

– Так. Стрiляли з вулицi, ти звернув увагу?

– Що з того?

– Адже стрiляти, знаходячись у салонi автомобiля, безпечнiше – не так помiтно.

У вiдповiдь Галкiн лише змахнув рукою:

– Стiльки «вивихiв» свiтом ходить, а ще в нас на Личакiвцi… Не переймайся. Вважаеш, на нiй можуть бути вiдбитки?

– Цiлком. Якщо вбивця не професiонал, його зазвичай вистачае лише на протирання «ствола», так, як показано в детективному кiно.

У коридорi, який вiдокремлював кабiнети мiськоi судмедекспертизи вiд моргу, почулися кроки, i за мить у дверях з'явився Кость.

На ньому вже не було гумового фартуха i рукавиць, лише бiлий халат i високий докторський ковпак на головi. Щiльно причинивши за собою дверi, патологоанатом пiдiйшов до рукомийника, вiдкрив воду i почав неквапно мити руки, щось безтурботно насвистуючи пiд нiс. Нарештi, пiдхопив бiлоснiжного рушника, що висiв на гачку над умивальником, витер своi схожi на клешнi краба долонi й сiв за стiл. Посунувши склянки, виклав на нього товсту канцелярську книгу, потiм розкрив ii посерединi i взявся щось старанно записувати на пожовклих аркушах.

– Вип'еш? – запитав у нього Галкiн.

– Нi, Вадиме, дякую, – покрутив головою Кость. – Ще маю офiцiйний висновок писати. Та й так плани на вечiр.

Галкiн, який добре знав, що «плани на вечiр» – це не що iнше, як сидiння перед телевiзором поряд iз дружиною Людмилою Феофанiвною, котра категорично не терпiла горiлчаного духу, лише криво посмiхнувся.

– Як знаеш. Розповiдай тодi.

Кость мовчки дописав, кинув авторучку на аркушi книги й вiдкинувся на спинку стiльця.

– Власне, жодних сюрпризiв. Смерть настала вiд вогнепального поранення в голову, на тiлi жодних ознак насилля. Алкоголю в кровi не виявлено. Стрiляли в лiву скроню з близькоi вiдстанi. Але самогубство маловiрогiдне.

– Чому так вважаеш?

– Кiлька причин. Перша – бiльшiсть самогубцiв стрiляе собi в праву скроню, хiба що покiйний був шульгою. Друга – це те, як було виявлено труп.