Крос у небуття

– Пляшечку можна забрати? – звертався вiн до присутнiх на лавах i йшов собi далi, згорбившись i опустивши плечi вiд реалiй життя, що упало на нього жорстоким тягарем та не давало вiдчути пiд ногами твердого грунту. На кепкування i образливi реплiки не звертав уваги. Вiн давно звик до образ. Слова не калiчать i не несуть фiзичного болю. Просто йшов алейкою, минаючи тих, хто ще мав надiю на лаври в кiнцi свого кросу у небуття. Механiчно дiставав iз смiття пляшки, кошти за реалiзацiю яких дадуть можливiсть з’iсти вечерю i притупити бiль душi кiлькома чарками оковитоi.

На однiй з лав у глибинi алей безхатько минув двох чоловiкiв, навiть приблизно не схожих на коханцiв. Один з них, худий i бляклий, мав близько сорока рокiв вiд народження, другий, спортивноi статури, виглядав молодшим. Одягнутi чоловiки були у джинси та турецькi шкiрянi куртки, тобто так, як одягались у серединi дев’яностих рокiв ХХ сторiччя двi третини чоловiчого населення Кам’янця-Подiльського i решти Украiни. І якби хтось спостерiгав за ними, вiн би помiтив, що чоловiки вiдверто нудьгували.

Молодший час вiд часу щось занотовував до невеличкоi записноi книжки. Старший нiчого не записував, лише нервово палив, вочевидь побоюючись чогось вiдомого лише йому. Коротко вiдповiдав на запитання, а iнодi знизував плечами, напружено посмiхаючись.

Чоловiком з блокнотом у руках був старший оперуповноважений мiського вiддiлу внутрiшнiх справ мiста Кам’янця-Подiльського, капiтан мiлiцii Андрiй Соколовський. Його спiвбесiдником – пiдозрiлого вигляду громадянин, вiдомий в певних колах на прiзвисько Косий.

Косий мав за плечима двi ходки на зону за звинуваченням у зберiганнi наркотикiв, а у вiльний час досить жваво торгував маковою соломкою i розчином. Окрiм торгiвлi, бiографiю Косого доповнювали два факти. Вiн був наркоманом i сидiв на мiцному «куканi» у капiтана Соколовського – числився таемним iнформатором оперативника. З огляду на те, що Косий був у курсi усiх кримiнальних подiй мiста, iнформатором досить корисним.

Соколовський зiтхнув i заховав блокнот у кишеню. Вiн не часто зустрiчався з Косим в громадських мiсцях, побоюючись «спалити» агента. Але зранку капiтану добряче допекли в кабiнетi начальника мiськвiддiлу. Швидкий на розправу полковник Гончар вимагав негайно розкрити серiю крадiжок автомобiльних колiс, вiд яких потерпали мiкрорайони мiста. Природньо, нiкого не хвилювало, що старший оперуповноважений Соколовський паралельно займаеться розкриттям двох убивств.