Крос у небуття

Жорстока реальнiсть так розставила фiгури на шаховому полi його життя. Що ж, вiн також зможе бути жорстоким.

Коли прибули дiвчата, Потап i Софрон встигли «роздушити» другу пляшку «Метакси». Софрон добряче сп’янiв, тож грати у джентльмена не мав намiру. Вiн просто взяв до своеi мiцноi долонi тендiтне дiвоче зап’ястя i поволiк одягнуту у вiдвертий купальник бiлявку у другу кiмнату, де бачив диван. Бiлявка не пручалася, вона знала, в компанii з ким буде сьогоднi «вiдпочивати», тож приготувалася до повноi покори.

З власного досвiду знала: якщо дати чоловiковi вiдчути себе повновладним господарем, вiн стае менш жорстоким, а пiд час розрахунку безкiнечно щедрим.

Роздiл 7

29 квiтня 1996 року. 11.00.

смт Дунаiвцi

– Ну що там, Федоре? – акумулятор незграбноi радiостанцii «Вiола» не залишав iлюзiй з приводу надiйного зв’язку протягом наступних двох годин, але доки живлення постачав.

– У мене тиша, – ожив динамiк голосом Забузького. – Продовжую спостереження.

Андрiй зiтхнув i вiдкинувся на спинку сидiння своiх старих «Жигулiв». Вiн стирчить перед будинком Артема Пiдгiрного вiд сьомоi ранку, але кiнця нудному очiкуванню не видно. Напередоднi сусiдка казала, що бачила Артема не далi як годину тому. Вiн приiхав з Кам’янця, де працював барменом, до батькiв. Якби наiвна бабуся могла знати звiдки насправдi прибув додому «бармен» Артем… Вдома його не виявилось, а батько сказав, що Артем пiшов до друзiв i мае повернутися пiзно увечерi.

Але нi увечерi, анi ранком Пiдгiрний додому не заявився. Андрiй у парi з Забузьким помiняли Кондратишина i дiльничного, котрi несли службу у засiдцi вночi, тож тепер нудьгували кожен на своему посту. Соколовський позiхнув, прикривши рота долонею. Де вiн вештаеться, цей «бармен», який народився у сорочцi? Навряд здогадався, що його пасе мiлiцiя, скорiше переховуеться вiд людей, котрi вже пробували спровадити його до кращого свiту. Але повернутися додому повинен. Хоча б тому, що вийшов одягнутим легко i без речей у руках.

Андрiй трiшки опустив тоноване бiчне скло i припалив чергову цигарку. Вiд тютюнового диму пекло у горлi. Вилаявшись, викинув цигарку i налив собi чаю з великого китайського термоса, що завжди возив з собою у вiдрядження. Не дивлячись на те, що чай було налито у термос близько доби тому, вiн обпiкав пальцi крiзь алюмiнiевi стiнки чашки. Вiдсьорбнув чаю i подумав, що Забузький, як завжди, влаштувався краще.