Крос у небуття

Можливо, водiй не помiтив пасажира, який кинувся до його машини, а можливо, просто не схотiв бути замiшаним у незрозумiлу бiганину. Пiдгiрний, не спиняючись, кинувся до мотоцикла на узбiччi. Слiдом за ним з ворiт будинку вискочив з пiстолетом у руцi Забузький.

– Стiй! – крикнув вiн. – Стiй, засранець, стрiлятиму!

У вiдповiдь Пiдгiрний пришвидшив бiг. Мить – i вiн бiля мотоцикла. Забузький рвонув за ним, але лише сполохав теля, яке мирно спочивало на смарагдовому килимi трави неподалiк паркану. Тварина скочила на ноги i струною натягла мотузку, яка утримувала ii вiд мандрiвок на проiзну частину.

Федiр, зачепившись за неi, гепнувся з виглядом полеглого воiна.

– Агов! – почув Андрiй обурений крик власника мотоцикла, пiсля чого побiг назустрiч утiкачевi. Коли до Пiдгiрного залишалося близько двадцяти метрiв, мотор старенького «Днiпра» ревонув i мотоцикл зрушив з мiсця, прямуючи просто на Андрiя. Соколовський зупинився i звiв пiстолет.

– Стояти!!! – загрозливо гаркнув вiн.

Перелякане обличчя Пiдгiрного зовсiм поруч, промахнутись неможливо.

Палець намацав спусковий гачок. Намацав i одразу ж вiдсмикнувся. Цей хлопчина пережив за останнi кiлька днiв надто багато i зовсiм не заслужив бути убитим на очах у власних батькiв.

Коли мотоцикл пролетiв поряд, вiн опустив руку зi зброею i клацнув важелем запобiжника.

– Та що це робиться?! – на Андрiя переполоханим поглядом дивився власник мотоцикла.

– Все добре, – мовив Соколовський, ховаючи пiстолет.

– Та яке там добре! Вiн мотоцикла у мене вкрав! – чолов’яга швидко вiдходив вiд несподiваного шоку, даючи волю обуренню.

 – Вiд вас утiкав. Хто менi мотоцикла поверне?

– Я сказав, все буде добре, шановний! – прошипiв крiзь зуби Андрiй. – Повернуть тобi твого дракона.

Пiдбiг засапаний Забузький.

– От шалапут, утiк-таки.

Андрiй повернувся i покрокував до свого автомобiля.

– В машину, швидко, – махнув рукою наостанок.

Деякий час «Жигулi» петляли покрученими вуличками. Нарештi попереду вони помiтили мотоцикл утiкача.

Пiдгiрний прямував до виiзду з мiстечка у напрямку обласного центру. Андрiй втопив у пiдлогу педаль акселератора i почав швидко наздоганяти тихохiдний «Днiпро». За хвилину вони пролетiли кiльце на виiздi з Дунаiвець, проминули АЗС праворуч вiд траси i виiхали на прямий вiдтинок шляху. Забузький вiдчинив бiчне вiкно, приготувавшись стрiляти по колесам. Кiлька разiв зводив руку, але одразу опускав – очевидно боявся влучити у Пiдгiрного.