Крос у небуття

– А менi нiчого на тебе не потрiбно, Артем.

Пiдгiрний здiйняв голову.

– Тодi навiщо затримали? Я знаю карний кодекс. Можете тримати до встановлення особи, але не бiльше анiж три доби. Далi або арештуете, або вiдпустите. Прокуратура не дасть санкцii на мiй арешт – немае пiдстав. Тодi навiщо тримаете?

Соколовський повiльно загасив недопалок у попiльничцi.

– А ти як думаеш?

– Не знаю.

– Для того, бевзь ти дурний, щоб тебе з Смотрича не виловлювати, як твоiх друзiв нещодавно.

– Вони менi не друзi.

– Правильно. Подiльники.

– Вам виднiше.

Андрiй витримав довгу паузу.

– Розповiдай, хто iх убив, – мовив нарештi.

– Я не знаю.

– Справдi?

– Так.

Андрiй вiдчув непоборну нудьгу. Хотiлось у затiнок на берiг моря. І помовчати.

– Ну от що, розумнику. Ти вiльний, – вiн затулив теку зi справою i пожбурив ii у ящик столу.

Пiдгiрний стрiпнувся.

– Тобто…

– Тобто йди геть.

Затриманий нерiшуче встав i подивився спочатку на дверi, пiсля чого обвiв поглядом присутнiх у кабiнетi Соколовського, Забузького i Кондратишина.

– Тодi я йду.

– Звичайно.

Не примушуючи на себе чекати, Пiдгiрний попрямував до дверей. Взявся за ручку, коли почув позаду слова Забузького:

– І матiр йому не жаль, паскуднику…

Вiн повернувся.

– Чому я мушу ii жалiти?

– А ти не здогадуешся? – похитав головою Андрiй. – Ну то слухай. Я прямо зараз розпущу мiстом чутки, що ти здав нам Потапа. А далi гуляй як хочеш i де хочеш. Вiн тебе знайде. Втiм, я думаю, вiн i так жадае тебе побачити, адже ти свiдок потрiйного убивства.

Як тiльки Пiдгiрний почув iм’я Потапа, вiн змiнився на обличчi i опустив плечi. Повернувся й сiв на стiлець, з якого щойно встав. І хоча Андрiй навмання згадав одного з найбiльших авторитетiв бандитського Кам’янця, влучив, як то кажуть, «у десятку». Пiдгiрний затулив обличчя руками i деякий час сидiв непорушно.

– Я так розумiю, – сказав Кондратишин, – розмова у нас все ж вiдбудеться.

– Що ви хочете знати? – глухо мовив Пiдгiрний.

– Все. Хто, за що i коли. І не лише знати. Ти все напишеш на паперi i я пiдшию до справи, – додав металу у голос Андрiй. – У такому випадку зможу захистити тебе вiд Потапа. В протилежному – на захист можеш не розраховувати.

Артем поглянув на нього зацькованим поглядом.

– Ви зможете захистити вiд Потапа?

– А ти не вiриш?

Пiдгiрний натягнуто посмiхнувся. У посмiшцi не було веселощiв, лише неприязнь.