Крос у небуття

Натовп розступався перед ними i лише позаду чувся стривожений шепiт. Софрон був на сьомому небi вiд щастя. Страх – це влада. А його боялися. І не лише убогi, що тiкали тепер iз його шляху. Софрона боялися навiть тi, хто йшов позаду нього. І зовсiм не тому, що Потап учора на схiдняку офiцiйно оголосив його своею правою рукою. Вони боялися вiд хвилини, коли Софрон пострiляв тих бовдурiв у «Фордi». Софрон знав це i вiдчував гордiсть. За поясом холодило бiк рукiв’я «ТТ», i це додавало ще бiльше впевненостi у собi. І нехай перша справа, на яку Потап вiдрядив його самостiйно, не надто складна, вiн продемонструе, що вибiр бригадира був вдалим.

За хвилину пiдiйшли до пофарбованого у коричневий колiр кiоску, з якого повновида молодиця у болоньевому спортивному костюмi торгувала турецькими шкiряними куртками. Софрон зупинився, впритул поглядаючи на крамарку, решта бандитiв вишикувалися в ряд у нього за спиною.

– Ну? – нахабним голосом звернувся до молодицi Софрон.

Та зблiдла i не знала, що вiдповiсти. Руки ii почали тремтiти так сильно, що вона впустила вiшалку з чорною чоловiчою курткою, яку саме тримала у руках.

– Чого мовчиш, суко? – похмуро запитав Софрон. – Хто тут такий смiливий? Хто хобот догори здiймае?

– Ми платили, – промимрила крамарка.

– Платили вони… Чоловiк де?!

Невiдомо звiдки взявся кругленький чоловiчок у шкiряному картузi i такому ж, як на молодицi, спортивному костюмi.

– Хлопцi, заспокойтеся, я тут, – тремтячим голосом сказав вiн. – Ми завжди нормально платили.

– З тобою по-людськи, барига? А ти вважаеш, що ми не по-людськи обходимося? Чи може я не знаю, скiльки ти тут маеш? Он яке рило нажер, чепушило!

Чоловiчок почав тремтiти, як i його дружина, але все ще намагався боронитися.

– Хлопцi, не можу я платити вiсiм доларiв щодня. П’ять! Будьте людьми!

Софрон з посмiшкою вхопив його за петельки.

– Фуфло нам не штовхай. Не можеш платити – забирайся з базару, не займай мiсця. Хай торгуе той, хто зможе сам заробляти й гарним людям платити.

Чоловiчок зiтхнув.

– Добре, хай буде вiсiм. Але без ножа рiжете…

Софрон вiдпустив його, дбайливо розправив зiм’яту одежину i пiдтягнув змiйку «блискавки» на грудях спiврозмовника.

– Ще не рiжемо, не гони бiса.

Несподiвано вiн розмахнувся i щосили зацiдив чоловiчку в обличчя кулаком.