Крос у небуття

Вона швидко втратила престижну роботу у банку, на котру з такими труднощами влаштувалася пiсля iнституту. Втратив роботу i Олег. Вони почали жити у злиднях. Саме тодi пiд серцем у Анжели з’явилося нове життя, котрого вона була змушена позбутись, знаючи, яка доля очiкуе на зачатих у станi наркотичного сп’янiння дiтей. Життя стало схожим на пекло. Це тяглося приблизно пiвроку, доки батьки Олега не дiзналися про нещастя, яке спiткало сина. Як водиться, звинуватили у всьому невiстку i наполегливо взялися за розiрвання шлюбу свого сина-одинака.

Приймаючи до уваги те, що батько Олега займав у мерii Вiнницi досить високу посаду, це вдалося залагодити досить швидко. І Олег поiхав лiкуватися у Швейцарiю, а Анжелi пригрозили 229 статтею КПК[7 - У 1996 роцi у КПК стаття «За незаконне зберiгання наркотичних речовин».] у разi, якщо вона не покине глядiти зустрiчi з Олегом i не погодиться дати йому розлучення. Про ii долю вони теж «попiклувалися» – влаштували на стацiонарне лiкування у обласний наркодиспансер. Анжела не протестувала. Їй була до болю образливою реакцiя Олега на таку поведiнку батькiв. Вiн зрадив ii i навiть не спробував захистити, коли стало по-справжньому погано. Вiн просто заховався вiд труднощiв пiд батькiвським крилом, а ii залишив наодинцi зi страшною хворобою, котрою сам нагородив. А сил протистояти наркозалежностi Анжела вже не мала. За кiлька мiсяцiв вона втратила однокiмнатну квартиру у центрi Хмельницького, що залишилася вiд надто рано померлих батькiв, i змушена була жити у бабусi на околицях мiста. І хоч стара нiколи не вiдрiзнялась особливо теплими почуттями до онуки, цього разу виявилась единою людиною, котра не вiдштовхнула Анжелу, а дозволила iй оселитися у занедбанiй халупi на задньому дворi. А також не звертала уваги на пiдозрiлого вигляду вiдвiдувачiв, котрi, не дивлячись на протести Анжели, iнколи з’являлися у неi.

Потап, який пiд час усiеi сповiдi мовчки слухав давню подругу i лише iнколи спiвчутливо кивав головою, раптом зацiкавився:

– А де саме бабуся проживае?

Анжела назвала адресу.

Потап, котрий досить, непогано знав мiсто, одразу пригадав доволi затишний мiкрорайон приватноi забудови на краю Хмельницького, розташований у районi мiсцевого м’ясокомбiнату. У його очах зблиснула радiсть. Але сказати вiн нiчого не встиг. Бармен, котрого так довго довелося чекати, пiдiйшов i з заклопотаним виглядом почав розставляти на столику напоi i тарiлки зi смаженим м’ясом та зеленню. Коли вiн повернувся за стiйку, Потап потер долонi.