Куля для вовкулаки

Семен одразу навiть не змiг знайти аналогiю пустому крижаному погляду ченця. Помисливши, вирiшив, що таким поглядом у морськiй глибинi супроводжуе свою здобич акула. Вiн указав на крiсла навпроти себе.

– Прошу, панове… На жаль, не маю честi знати ваших iмен. Присядьте.

Ротмiстр гучно вiдкашлявся, демонструючи, що його обурення все ще не мае меж. Але всiвся в крiсло i навiть зволив вiдрекомендуватись:

– Вiктор Мацейовський. Маю честь бути вiйськовим товаришем його ясновельможностi Адама Іеронiма Сенявського.

І, прошу пана, не звик до подiбного ставлення. Рiвною мiрою як моi супутники – поручник Мiхай Березовський i його святiсть превелебний отець Бенедикт!

– Семен Ольховський! – вiдрекомендувався Паливода. Другу частину фрази вiн багатозначно проiгнорував. – Радий бачити вас, шановне панство. Можливо, почет пана вiйськового товариша теж зволить присiсти?

Той, кого ротмiстр назвав Мiхаем Березовським, хитнув головою на знак згоди i сiв у крiсло поряд з ротмiстром.

Бенедикт у свою чергу нагородив Семена довгим акулячим поглядом i всiвся на лаву. Застиг, перекидаючи мiж пальцiв правицi чотки, зробленi з великих бурштинових кульок.

– По кухлику кави? – запитально поглянув на ротмiстра Семен.

– Нi.

– Можливо, вина?

– Зайве, – буркнув Мацейовський. – Ми волiли б перейти до справи одразу, без довгих передмов. Дайте наказ своему служнику вийти. Орудка, яку я маю честь обговорити, е дорученням його ясновельможностi. Дорученням конче конфiденцiйним!

Семен поглянув на Микиту, потiм на ротмiстра.

– Пане Мацейовський, у мене немае таемниць вiд мого помiчника. Тож можете говорити у його присутностi.

– У мене доручення, вiд виконання якого значною мiрою залежить доля пана Сенявського! – звився ротмiстр.

– І все ж я змушений настояти на своему. Тим бiльше, що справа, задля якоi ви сюди прибули, знаходиться у межах його компетенцii.

– Прошу? – не зрозумiв Мацейовський.

– Мiй помiчник е спецiалiстом з окультизму, – поглянув Семен на ротмiстра впритул.

Мацейовський хотiв щось вiдповiсти, але цiеi митi домiнiканець мовчки здiйняв руку з чотками, наказуючи йому скоритись. Це здивувало Семена, але вiн зробив вигляд, що нiчого не помiтив. Ротмiстр вiдкашлявся.

– Отже, справа задля якоi ми сюди приiхали, е досить складною… – промимрив вiн.

Семен iз розумiнням похитав головою.

– Так, так, менi вiдомо про трагiчнi подii в маетку Сенявських.