Куля для вовкулаки

І в разi успiшного полювання дивитиметься не лише як на наслiдника маеткiв, а як на справжнього чоловiка! Кiлька мiсяцiв тому для Олександра Сенявського цей факт був би основним стимулом стати переможцем, але не зараз. Тепер це лише дрiбниця.

Загоничi наближались. Ось iхнi крики, вiдбиваючись вiд стовбурiв старезних дубiв, лунають зовсiм поряд. Стукiт i трiск пiдступае, а мисливцi тiснiше втискаються у своi схованки, намагаючись до часу залишитись непомiтними для здобичi.

Вiдлiк часу йде на хвилини, й Олександр збив на потилицю прикрашену павичевим пером боброву шапку.

Ось вiн звiв курок свого мушкета. Ось пiдняв його, вiдшукуючи цiль. У запалi навiть не помiтив, як Мiхай i Вiтек щiльнiше обступили його, маючи на метi звести шанси кабана в майбутньому единоборствi з паничем до мiнiмуму, й захистити його вiд звiра, коли щось пiде не так. Ось крики й стукiт перетворюються на шалений лемент i немов великий дзвiн лунае мiж скронь молодого Олександра, любовi й надii старого Адама Сенявського.

Зараз все вирiшиться, зараз або нiколи!

Вепр з’явився з кущiв, як завжди, несподiвано. Незважаючи на те, що на нього очiкували, нiхто не змiг би сказати, що був готовим до побаченого. Сiкач був велетенським. Просто гiгантським. Зарослий густою чорною щетиною загривок кабана сягнув би грудей найвищому пахолку з почту пана Олександра. Його велика продовгаста голова простягалася завдовжки не менш анiж на три лiктi. Маленькi, налитi кров’ю очицi немов горiли пекельним вогнем, а довгi, хижо загостренi iкла могли розпороти навпiл коня.

І вепр був не сам. Вiн бiг на чолi зграi у кiльканадцять голiв. Зграi, здатноi знести зi свого шляху не те що десяток мисливцiв – хоругву важко озброеноi гусарii[4 - У Речi Посполитiй, на вiдмiну вiд решти Європи, гусари були не легкою кавалерiею, а найбiльш важко озброеним пiдроздiлом. Цi нащадки середньовiчноi лицарськоi кiнноти мали схожi на своiх попередникiв обладунки й тактику дiй у бою.]!

Пострiл Олександра Сенявського, як i було домовлено, пролунав першим.

І вiн, поза сумнiвом, влучив. Проте тварина й не думала зупинятись. Не зупинилась вона й коли ii тулуб здригнувся вiд куль Мiхая i Вiтека. Впав, лише коли драгуни, вiдкинувши непотрiбнi зараз мушкети, зустрiли звiра рогатинами. Упав i, оголосивши тужливим ревiнням дубовий гай, багаторiчну свою домiвку, помер.

О солодка мить перемоги! Уже мисливцi готувались до трiумфу, до привiтань, якi мали оголосити молодому магнату.