Іменем сонця

Той без зайвих слiв вклав у руку свого пана схожу на невеличкий барабан срiбну баклагу в шкiряному футлярi.

– Хтось бажае вина, панове? – скорiше для вигляду, анiж сподiваючись на згоду, запропонував Гурський Костенку й Паливодi.

– Дякую, ваша ясновельможносте, – похитав головою Семен. – Надто багато роботи.

Вiдмовився i Костенко.

– Що ж, оглянемо мiсце злочину? – запросив прибулих Костенко.

У вiдповiдь каштелян вилаявся у своi густi вуса i, пробубонiвши щось на кшталт: «з мене вистачить того диявольського лайна», покрокував до ворiт.

За воротами, отримавши почет з ротмiстра i кiлькох жовнiрiв, поспiшив до шинку на протилежному боцi майдану. Семен супроводив каштеляна поглядом i увiйшов до будинку, на вартi дверей якого застигли ще двое драгун.

– Бачить Бог, я з радiстю пiдтримав би компанiю нашому поважному сенатору, – зiтхнув Костенко. – Маю надiю, ви не настiльки вразливi?

Паливода похитав головою.

– Навряд. Хоча не вважаю це великим надбанням. Подiбнi речi мають жахати.

– Ви маете рацiю, друже.

Залита кров’ю пiдлога, розкиданi речi, поламанi меблi. Тут царювала смерть. Тiла убитих застигли на тих мiсцях, де iх зустрiла немилосердна доля. За наказом каштеляна трупи не прибирали до приiзду Семена. І зараз вони, синi, з розтерзаними тулубами, лежачи у калюжах чорноi кровi, виглядали ще бiльш моторошно, анiж у мить, коли Януш Дубровицький повернувся вiд гетьманського посланця. Семен дiстав нотатник i приготував олiвець.

– Ви, пане Адам, я так розумiю, уже все оглянули? – запитав вiн у Костенка.

– Звичайно. І все можу розповiсти. Маю лишень прохання.

– Що саме?

– Давай без усiх цих «панiв» i «ваших милостей». Я Адамек, до тебе як звертатись?

– Семен, – знизав плечами Паливода. Лiкар одразу сподобався йому простою манерою спiлкуватись i приязною усмiшкою. Вiн був не старший за Микиту, який поiхав святкувати Рiздво з родиною i мав бути вiдсутнiм не менше мiсяця. Чимось Костенко навiть нагадував Семену Пилипенка.

– Отже, Семене, тут побували справжнi звiрi.

Або звiр. Поглянь.

Вони зайшли у першу з кiмнат, посерединi якоi знаходився убитий лакей. Зодягнений у лiврею труп лежав на спинi. Його пишна перука сповзла з голови. Живiт був розрiзаний, як i у попереднього потерпiлого – одним розмашистим ударом надзвичайно гострого ножа. А потiм скорiш за все копирсались у нутрощах. Семен, зiтхнувши, перевернув труп. На лисiй потилицi у померлого були помiтнi три вогнепальнi поранення, розташованi у ряд.