Іменем сонця

З-поза спини у нього виглядало ще два переляканих обличчя.

– Хто такий? – непривiтно буркнув чолов’яга, i Паливоду обдало розкiшним горiлчаним перегаром. Вiд несподiванки вiн навiть на крок вiдступив.

– Друже, для початку з’ясуемо, хто ти такий, – сказав Семен, роздивляючись незнайомцiв.

– Сторож я, – буркнув чолов’яга. – Подвiр’я охороняю.

– Погано охороняеш. Чужi ходять.

– Хто такий?! – вперто повторив незнайомець.

– Тебе це не стосуеться, друже, – зiтхнув Семен. – Тебе стосуеться лише те, для чого я сюди прийшов.

– Для чого? – глипнув очима чолов’яга i голосно гикнув.

– Маю поговорити з слугами покiйного лiкаря. Ти не проти?

Незнайомець повiльно похитав головою.

– Сюди не можна.

– Чому?

– А бiс тебе знае, хто ти такий! У нас тут такi страхи вiдбуваються… Не пущу!

Семен зiтхнув.

– Послухай, добродiю, – терпляче сказав вiн. – За парканом люди каштеляна щойно розiгнали натовп невдоволених владою. Ти, судячи з усього, з iх числа?

– До бiса вашу владу! – рiшуче сказав чолов’яга.

– Захищайтесь самi, менi немае до цього дiла. Але зараз я зайду у цi дверi й виконуватиму свою роботу. А ви зайдете за мною i будете вiдповiдати на моi запитання. Вiдбулось убивство, тож не до жартiв.

Чолов’яга засопiв i, пiдтверджуючи свою рiшучiсть, видобув з-пiд поли самопала. З закрiпленого на курку шматка мотузки угору вилась тоненька цiвка диму.

– Не пущу! – сказав категорично. – Іди, вашмость, вiд грiха! А то стрелю, iй-бо стрелю! – тремтячою рукою вiн звiв курок з тлiючим гнiтом.

Паливода посмiхнувся у вуса. Пiсля того, що довелось бачити у будинку, настрiй був далеко не благодушний. Вiн навiть зробив над собою зусилля, щоб не скалiчити нахабу без зайвих розмов.

– Опусти самопал, дурню, – сказав майже ласкаво.

– Не пущу, йди геть! – не здавався сторож. – Стрелю!

– Справдi?

Усе що вiдбулось далi, чолов’яга у дверях одразу не зрозумiв. Помiтив лишень, що замок його самопала вiдламався й упав на пiдлогу.

– Але… так не можна! – прошепотiв чолов’яга.

– Чому? – Паливода закинув зброю у пiхви. – Стрiляй.

До сторожа лише тепер почало доходити, на яку небезпеку вiн наразив себе власною необачною поведiнкою. Шляхтичу варто лише доповiсти, що на нього було вчинено збройний напад. Цього цiлком вистачить для суду.