Іменем сонця

А постать страшного Мiктлантекутлi залишилась нiчним жахом у минулому.

Поставав новий день.

За годину, засипавши снiгом рештки багаття, Мешика пiшов геть. Вiн минув узлiсся, вийшов на стежину, що прямувала вiд села вздовж рiчки й закiнчувалась перед воротами одинокоi хатини. Ранок веселими нотками позолотив стрiху, вибiлив стiни й почорнив живоплiт. Вiн надто добре знав цей будинок, щоб мати сумнiв, чи потрапив у потрiбне мiсце. Подорож, що зайняла половину життя, було закiнчено. Вiн удома. Щоправда з багажем, який надто важко нести людинi.

Вони повернуться знову. Повернуться наступноi ночi. І Мешика повинен мати, чим iх зустрiти. Кожноi ночi. Допоки сонце не помре й не народиться знову.

Роздiл І

Змиленi конi здолали крутий пiдйом i винесли ридван на пагорб. Коли дорога почала збiгати у долину, вони, пiдкоряючись вигукам кучера i свисту батога, перейшли на галоп. З кiнських пащ вихоплювались хмаринки бiлоi пари, втомленi тварини похропували й бiгли з останнiх сил. Було помiтно, що екiпаж здолав чималий шлях, i конi потребували вiдпочинку.

Проте закутаному в овечий кожух кучеру до цього не було жодних справ. Вiн слiдкував лише за швидкiстю. Скоро ридван, порипуючи полозами, влетiв до передмiстя й наповнив тиху, засипану пухкими снiжними кучугурами вулицю тривогою гонитви. Напiвсонний Сатанiв[1 - Сатанiв – у XVII сторiччi одне з прикордонних мiст Речi Посполитоi. Маетнiсть родини Сенявських. Нинi селище мiського типу у Хмельницькiй областi.], що завмер у снiгових заметах, одразу прокинувся. Мiщани в очiкуваннi подii, яка зруйнувала б чари сонного царства, заметушились. Десь у вiкнi з’явилось зацiкавлене обличчя, в одному з будинкiв рипнули дверi, випускаючи господарiв на дворище. І вони стояли, спостерiгаючи за подорожнiми. Незграбнi у своiх накинутих на швидку руку кожухах, у пухових хустках або високих баранячих шапках. Навiть рабин вийшов з синагоги. З мудрiстю усього прадавнього народу спробував роздивитись, хто порушуе спокiй мiстечка десятком запряжених цугом вороних, похитав головою i повернувся до натопленого примiщення. Метушня завжди залишиться метушнею, а лютий мороз вихолоджував Сатанiв та околицi бiльше двох тижнiв, примушуючи мешканцiв спрямовувати у прозоре небо живописнi стовпчики димiв. Рабин мав надто багато власних справ, щоби втрачати час на споглядання дурнiв, якi намагаються випередити свiй. На вулицях мiстечка, заливистим гавканням вiдробляючи харч, озвались десятки собак.