Легіон Хронос

Дмитро завжди мав стриманий i доволi делiкатний характер, а також достатню долю самоповаги. І вiн нiколи б не став для товариства кимось на зразок хлопчика для биття. Але факт залишався фактом – за найменшоi нагоди його намагались обiйти стороною. Спочатку Дмитро намагався боротись з подiбним ставленням, потiм робив спроби стати душею колективу, перегортуючи сотнi сторiнок бульварного чтива з назвами на зразок: «Як стати впевненим у собi» або «Наука бути комунiкабельним». Врештi покинув подiбнi спроби й змирився.

Жити можна й без того, щоб бути бажаним гостем у гамiрному товариствi однолiткiв. Вiн навiть пригадував, що колись саме через таку дивну поведiнку оточуючих почав вважати себе людиною, яка випадково попала у цей свiт i десь на далекiй планетi на неi очiкуе справжне життя. Життя великого полководця, або шляхетного принца. Наiвнi дитячi фантазii. Вони залишаються у дитинствi, примушуючи забути його яскравий макрокосм пiсля того, як ми переступаемо порiг дорослого життя. І змiнюемо мрiю стати великим полководцем i шляхетним принцом на… Ну хоча б на перспективу стати iнженером-програмiстом.

Дмитро зiтхнув i вiдставив порожню кавову чашку. Якщо дитячi фантазii, перетворюючись на реальнiсть, стають схожими на його нещодавнi пригоди, вiн радше обере кар’еру програмiста.

Перериваючи думки Дмитра, з вулицi долинуло гудiння двигуна. За мить вiн вже причаiвся бiля вiкна.

Вулицею повiльно iхав автомобiль з вiдкидним верхом. У ньому сидiли люди, вiд яких Дмитро утiк кiлька годин тому.

Вони уважно роздивлялись навсiбiч i про щось розмовляли. В руках у того з них, який сидiв на мiсцi пасажира, був невеличкий чорний автомат.

Неймовiрно, але вони йшли по його слiду! Дмитро з острахом поглянув на джип, що його залишив не бiльш анiж за сотню метрiв вiд кав’ярнi. Якщо вони запам’ятали машину, вiн пропав.

Секунди повзли з швидкiстю виноградних равликiв.

Чоловiк з автоматом, здавалось, позирав у самiсiньку душу Дмитра, примушуючи подих завмирати.

Але як вони знайшли його? І невже зараз зупиняться?!

Нарештi кабрiолет з переслiдувачами повiльно проiхав повз кав’ярню i зник за рогом. Дмитро перевiв подих. Фiлософський настрiй, викликаний можливiстю смачно попоiсти, кудись зник i вiн знову почав вiдчувати себе загнаною у глухий кут дичиною. В черговий раз з болючими подробицями згадав, як один з варварiв вiдтяв голову його нещодавньому спiвбесiднику.