Легіон Хронос

– Ви ще тут? Дiставайте його звiдти, Гелiодоре!

Гелiодор мовчки встав, вiддав честь, притиснувши кулак до металу кiраси, крутнувся на пiдборах i зник за дверима.

Роздiл 1

07.30 03 жовтня 2017 р. Украiна. м. Днiпро

Погода оптимiзму не додавала – вiд початку ранкових сутiнок йшов дрiбний холодний дощ. Автомобiлi, якi дiловито сновигали за вiкном, мали неохайний вигляд. Пiдкидали похмуростi картинi осiннього ранку й каштани – вони захворiли ще пiд час лiтньоi спеки i тепер стояли майже голi. Мокрi, безлистi i чорнi.

Дмитро зiтхнув i поглянув на годинник. Стрiлки вказували на сьому тридцять. За годину вiн мае бути в iнститутi. Сьогоднi першою парою iсторiя, а це, поеднуючись з непривiтною картиною за вiкном, примушувало гарячково вiдшукувати причину не виходити з дому. Втiм, перегорнувши кiлька з найбiльш популярних «вiдмазок», Дмитро зрозумiв, що жодна з них не пiдходить. На ГРВІ вiн «хворiв» позаминулого тижня, а минулого понедiлка прогуляв першу пару взагалi без вагомих на те причин.

Тож тепер, ризикнувши iгнорувати вiдвiдини предмету з назвою «Історiя», цiлком вiрогiдно мiг наразитись на двiйку у семестрi. А це вже проблема.

Дмитро не любив iсторiю. Так було не завжди, ранiше вивчання ii навiть приносило задоволення. У сьомому класi вiн попросив батька принести з кафедри репродукцiю картини Шарля Ленепве «Жанна д’Арк пiд час облоги Орлеана». Дмитро мiг годинами роздивлятись репродукцiю, уявляючи, якою насправдi була героiня середньовiчноi Францii. І не лише Орлеанська дiва цiкавила його, являючись крiзь глибину столiть, були й iншi улюбленi персонажi.

В розкiшних античних вбраннях або закутi у залiзо лицарських обладункiв, позбавленi страху могутнi воiни i мрiйники-вченi, винаходи яких колись круто змiнили хiд iсторii. А як цiкаво було слухати розповiдi шкiльного вчителя про часи, що давно минули! Слухати i уявляти себе то командиром римського легiону, який, сидячи у сiдлi баского скакуна, спостерiгае за залiзними лавами солдатiв, то галантним кавалером, центром уваги дiвчат у пишних шовкових сукнях.

Але дитячi фантазii залишились у минулому. І справа зовсiм не у тому, що змiнився вiн сам. І не у тому, що iнститутський викладач iсторii був зовсiм не тiею людиною, яка могла зацiкавити студентiв вивченням предмету. Хоча Буцефал (як потай кликали професора студенти) мав справжнiй талант налаштовувати проти себе людей i Дмитро вiд перших днiв навчання конфлiктував з ним, не вважаючи себе першопричиною розбрату.