Легіон Хронос

Скорiш за все, давались взнаки наслiдки пришвидшення обмiну речовин. Хоч би як там було, але порцiя, яка ранiше видалась би Дмитру надто великою, зараз такою не здавалась. Їжа була не надто вишукана, але цiлком поживна. Снiданок складався з чогось схожого на кашу з м’ясом, порцii овочевого рагу та чаю. Двiчi не примушуючи себе запрошувати, Дмитро взявся до iжi, одночасно роздивляючись людей, якi сидiли поряд з ним за столом.

Тут знаходились молодi люди, якi навряд чи притягували б до себе увагу у натовпi. Середнього зросту, звичайноi зовнiшностi, усi вiком до тридцяти.

Серед хлопцiв перебували i двое дiвчат. Непомiтнi й сiренькi. На усiх однаковi комбiнезони. Жодних розмов. Звичайнi переляканi новобранцi. Дмитро зiтхнув i, пережовуючи страву, помiтив:

– Початок занять вражае. Схоже, ми потрапили у божевiльню.

– У Легiон, друже, у Легiон, – посмiхнувся Робо.

– Справа лише у термiнах.

Робо пiдсунувся ближче i по-змовницьки пiдморгнув.

– Якщо бути вiдвертим, менi теж було важко.

– Та невже?

– Ну, можливо, не настiльки…

– Ще б пак! – нахабно втрутився у розмову коротко стрижений парубок з квадратним обличчям i низьким лобом, який сидiв навпроти Дмитра.

 – Про початкову вiйськову i фiзичну пiдготовку бiйця Глинковоi Гвардii подбали нiмецькi iнструктори. А заодно й про навички бандита i мародера!

Робо спохмурнiв i продовжив снiданок мовчки. Дмитро, не розумiючи, що вiдбуваеться, вирiшив загладити ситуацiю.

– Глинковоi Гвардii? Нiколи не чув.

– У нас це звикли iменувати загальним словом – фашисти! – знову втрутився у розмову той самий хлопчина.

Робо зиркнув на нього, але одразу ж вiдвiв погляд. Було помiтно, що вiн не мав намiру загострювати конфлiкт.

– Ти фашист? – здивувався Дмитро.

Робо похитав головою.

– Я лише жив у той час. І нiколи iх не схвалював.

Дмитро вiдчув, що зiпсований Норою настрiй поволi покращуеться.

– Ти не повiриш, але я теж.

– Але ти ж казав, що твоя епоха – початок ХХІ сторiччя, – не зрозумiв Робо.

– Саме так. З тiею лиш рiзницею, що у наш час фашистами непоряднi люди iменували порядних.

Довго пояснювати.

– Надто все просто у вас! – знову втрутився у розмову парубок навпроти.

– Іван! – докiрливо поглянула на хлопця одна з дiвчат. – Вони такi ж, як i ми.

– Вони фашисти!

– Вони легiонери!

Хлопчина зиркнув на дiвчину i потупив очi. Дмитро зрозумiв, що той порушив якесь тутешне правило.

– Я Маша Одинцова, – посмiхнулась дiвчина до Дмитра. А цей буркун – мiй брат Іван.