Ги-ги-и

В моiй палатi е такий Шопта. Його улюблене заняття – завмерти в якiйсь театральнiй позi.

– А-а, знаю. Вiн же отак може стояти цiлими годинами. Але кого б вiн мав зображати?

– Та ж того самого депутата Цвiбака! В чорному гарнiтурi, при краватцi i в напуцованих мештах. Тодi всi побачать, якi великi люди виходять iз цих стiн.

– Стривайте, – втрутився пан Гольцман. – Наскiльки я пригадую, депутат Цвiбак був невисокого зросту… Щось бiля метра шiстдесят…

– Метр п’ятдесят вiсiм, – уточнила санiтарка Оля.

– Одним словом, метр з капелюхом, – сказав пан Гольцман.

– Ну i що? – стенув плечима пан Фiлюсь. – То не е проблема. Ленiн i Сталiн так само були курдуплями, а ми на постаментах видiли мурових хлопiв. Скульптура – це теж мистецтво, яке покликане прикрашати нашу задрипану дiйснiсть.

– Воно то так, але де ми для такого циклопа знайдемо костюм?

– А чому б йому не стояти в класичнiй позi? – пiдказала Оля. – Я маю на увазi римську тогу.

– О! Власне! – втiшився пан Фiлюсь. – Вiн буде стояти загорнутий у простирадло, з миртовим вiночком на головi. Лiва рука бiля грудей, а в правiй – сувiй паперу. Як то ми бачимо на античних скульптурах.

– Маю одне уточнення, – сказав пан Гольцман. – То мае бути не просто свистик паперу. Вiн щось мае означати. В нашому випадку нехай то буде iсторiя хвороби.

– Все це чудово, – кивав головою головний. – Але у нас ще мають бути на виборчiй дiльницi кабiни зi скриньками для бюлетенiв.

– Пане дохтор, – засяяв радiсно Штунда. – На задвiрку е наш старий дерев’яний кльозет, котрий мае якраз двi кабiни. Нiхто до него вже не ходе i вiн дурно стоiт. Я би-м го помалював на синьо-жовто, почепив би-м прапiрцi i була би перша кляса. І скриньки вже не треба, бо в тiм кльозетi е двi дзюрки у формi серця, куди дуже зручно опускати бюлетенi.

Пiсля цього кожен дiстав свою дiлянку працi i нарада закiнчилась. Я подався до жiночого вiддiлення, куди моя душа давно вже рвалася за нестримним покликом тiла.

3

Частина жiнок, що лiкуються на Кульпарковi, – це перестарiлi пантофлi, котрi не пам’ятають, як iх звати i в якому напрямку мiститься кльозет. Іншi мають на своему дубовому писку намальоване приречення на вiчний життевий кайф i не розлучаться з ним до скону.

Я обiйшов iхнi палати i зi смутком визначив, що для хоровоi капели можна вiдiбрати не бiльше десяти молодичок.