Місце для дракона

Ми прощаемось, обом сумно, що ми в рiзних свiтах i не хочемо поступатися один одному.

Хоча нi, я все рiшучiше схиляюся до того, що равлики цивiлiзованiшi, анiж ми, i, мабуть, невдовзi я прийму пропозицiю мого батька, тим бiльше, що я ввiйшов у них до шкiльноi програми.

І тим бiльше, що на моiй спинi вже починае проростати елегантний i дуже симпатичний горбик.

1976

Порядок – це все

– Дозвольте… Хiба не видно, що ви заважаете? Невже ще треба пояснювати?

Я слухняно вiдступаю пiд стiну, даю мiсце тим, що прибирають.

Нi, менi не треба пояснювати. Хай вони роблять те, що роблять, а я iм не заважатиму, iх багато, вони дуже пильнi, не обминуть порошинки, вiники, наче птахи, пурхають у iхнiх руках. Все, що непотрiбне, все, що не на мiсцi, зникае.

– Дозвольте пройти…

Я даю пройти. Повз мене виносять щось велике i громiздке, з нього вивалились дверi, вони вдаряють мене по руцi, менi боляче, але я всмiхаюся, щоб вони не помiтили, як менi боляче.

– Ми вас не вдарили?

– Нi-нi, що ви! Ради бога!

На мешти менi осiдае порошинка.

– Дозвольте.

– Ах, якi ви милi!

Порошинка зникае з мештiв, вiник, проiхавшись по них, залишае мокру бiляву смугу. Проте я все одно дякую. Я б дякував навiть тодi, коли б це трапилося не на мештах, а на моему обличчi. Що-що, а покiрноi усмiшки iм нiзащо не вдалося б змити.

Вони порядкують навколо мене не тiльки вдень, але й уночi, навiть коли я сплю i бачу цiкавi сни, хтось дбайливо прибирае все, що не на мiсцi, а вранцi, щойно продерши очi, я дякую.

Якби я iх побачив у ту мить, то вклонився б низько-низько, я навчився вже вклонятись, iм це байдуже, iм усi вклоняються, вони звикли вже. Навiть оком не зморгнуть. А менi – приемнiсть.

Ось порошинка! Дивiться, яка хитра, – у шпарку сховалася. А ви ii вiничком, вiничком! А не ховайся, а не хитруй! Вiничком не бере? Дайте я язиком!.. Нi-нi, не перечте, менi це за милу душу! Менi це приемно! Ось вона вже на кiнчику язика. Ну навiщо ж руками? Руки вашi призначенi для чогось високого.

Краще мiтлою, еге, воно й зручнiше. А менi – приемнiсть! Та я б не то що, я б зубами ii вигриз, ту порошинку.

– Гей, давай дорогу! Чого став!

Даю-даю, хiба я що? Я нiчого. Прибирайте. Порядок – святе дiло. Все, що не на мiсцi, – геть!

Знову несуть щось велике. На цей раз дверi причиненi. Причиненi тому, що там хтось сидить. Когось виносять, а вiн мовчить. Якби мене виносили, я б теж мовчав.