Вікна застиглого часу

Чимось вони нагадували йому i його народ, загнаний за дроти, що тiльки вночi наважувався прокрадатися поза межi гетто в пошуках харчiв.

Особливий привiлей мали павуки, якi вiльно собi розселялися по стiнах i вiкнах, заволiкаючи павутиною геть усi кутки i щiлини, а в нiй борсалися зеленi тлустi мухи, поступово перетворюючись у щось безформне i висушене.

А ще у Гершеля була сухоребра кляча, яку вiн запрягав до воза i виiжджав вимiнювати рiзне шмаття, натомiсть пропонуючи вилiпленi з глини свищики у формi когутикiв або коникiв.

Часто вiн садив мене поруч себе i давав у руки батога, я кричав:

– Гайта! Вiсьта! Вйо! Трррр! – i батiг весело цьвохкав у повiтрi, а кляча хвицала копитами i трусила гривою.

Коли я прийшов до старого, то застав його на городi серед височенних зелених пагонiв бобу, на кожному з яких ряснiли грубi, завтовшки з мою руку, стручки. Вiд молитов, якi промовляв Гершель, городина проростала настiльки буйно, що в кропi я мiг заховатися з головою, а на велетенському соняховi звив собi гнiздо бузьок.

Одна лише бiда, що не тiльки городина набирала незвичних велетенських розмiрiв, а й бур’яни i комахи, якi в них мешкали. Отже, потрапивши у цi хащi, можна було наразитися на атаку якоi-небудь розбзиканоi бабки чи зварйованого стриконика. Тому я не наважувався нiколи забрiдати сюди i гукав господаря знадвору.

Старий з оберемком стручкiв мовчки пошкандибав до хати i так само мовчки заходився iх лущити. Робив це дуже спритно своiми восковими кiстлявими пальцями.

Свiтло-зеленi зерна завбiльшки з яйце лунко падали до баняка.

– Слава Йсу, – сказав я i, вмостившись бiля нього, почав помагати.

– Ти добрий хлопець, – сказав Гершель. – Але таргани теж добрi. Нiчого менi злого не зробили. Чому я маю вiддавати iх тобi на поталу?

Вiн володiв однiею незбагненною здатнiстю – читати чужi думки. Всi вже звикли, що вiн завше починае розмову першим, i нiхто не дивувався.

– Таргани вiрять у мене, – продовжив старий. – Я для них i Господь, i цар. Я владарюю справедливо, i в них нема анi найменшого замiру скинути мене з престолу.

Бо ж недурно i бен Азай сказав: «Намагайся сповнити добрий учинок, хоч би й зовсiм дрiбний, але тiкай вiд грiха, бо один добрий учинок породить наступний добрий учинок, а грiх породить наступний грiх, i тодi як платою за добро е добро, то платою за грiх е грiх».

– Так написано в Торi? – спитав я, бо вже чув вiд Гершеля про цю велику книгу.

– Так написано в Торi, – кивнув вiн.