У сутінках часу

От тiльки чи дiйсно вiн щасливий? А якщо й так, то наскiльки? І чи справдi я зумiв скористатися цим шансом належним чином?

На всi цi питання я й тепер не можу дати однозначних вiдповiдей. Не можу, хоча б тому, що мене, людину спокiйну i виховану, наче справжнього злочинця, розшукуе i наша мiлiцiя, i ще деякi зацiкавленi особи… А шукають вони мене тiльки тому, що я зумiв видiлитися iз спiльноти собi подiбних. А це – не за правилами. Так робити не можна! У iхнiх очах я став винним тiльки тому, що зумiв скористатися своiм щасливим випадком.

На вiдмiну вiд них самих…

Про роль випадку у життi людини можна i мiркувати, i сперечатися до безконечностi. Тому, не будемо бiльше про це. Краще перейдемо до справи.

Далеко не кожному з нас доводилось у реальному життi стикатися з такими явищами, як марево, фантом, фата-моргана… Яких лише назв не вигадали люди, намагаючись так чи iнакше пояснити те, що вони нiби то бачили, але чого насправдi iснувати не може. А чому – не може? Тiльки тому, що ми й досi не зумiли описати цi явища вiдповiдними хiмiчними чи математичними формулами? Тому, що нам нiяк не вдаеться пiдвести iх пiд загальновизнанi теорii? Чи, може, тому, що значно легше просто вiдмахнутися вiд незрозумiлого, вважаючи його плодом хворобливоi уяви стомлених мандрiвкою пустелею подорожнiх?

Але ж наша iсторiя знае чимало прикладiв, коли такi явища спостерiгалися у бiльш високих широтах.

Тут уже не може бути жодних пояснень з посиланнями на гарячi випари пустельних пiскiв. До того ж, вiдомi факти, коли великi групи людей спостерiгали за реальними iсторичними подiями, якi вiдбувались десятки i навiть сотнi рокiв тому. То що, просто вiдмахнутися вiд таких явищ, пояснивши iх груповим психозом певноi частки людства? Так найлегше – запевнити всiх у тому, що так не бувае, бо так не може бути нiколи.

Ми вже давно заколихали себе впевненiстю у тому, що людина – вiнець творiння Господнього, або, якщо хочете – найкращий витвiр лабораторii самоi матiнко-Природи.

Ми самi себе переконали у цьому i переконали настiльки, що навiть саму ймовiрнiсть змiнити цю думку вважаемо ледь не крамольною. І лише одиницi з нас, мабуть, цiлком справедливо, вважають людину лише однiею з промiжних ланок у фееричному ланцюжку проявiв розумного життя, якi лише можуть мати мiсце у Всесвiтi.

Не дарма у народi кажуть, що поки грiм не вдарить, мужик не перехреститься.