Третя зірка

Але у самiй Долинi вони не побачили нiчого, на що можна було б звернути увагу. І лише один маленький хлопчик, а це був Гор, звернувши свiй погляд до неба, побачив зiрку, що падала на них.

– Зiрка! Зiрка падае з неба! – закричав Гор, показуючи пальцем на небосхил.

Але мало кому з дiтей Племенi довелось побачити зiрку, що падае. Вона швидко прокреслила величезну дугу по небу i зникла за обрiем. Але вже наступноi митi тiло Матерi здибилось у них пiд ногами, i звук згасаючого вибуху струсонув все довкола. Руйнувалися гори, хоронячи все живе пiд своiми уламками.

Ураганний вiтер, який раптом зiрвався невiдомо звiдки, наче невагомi травинки, пригинав до самоi землi велетенськi дерева, а деякi з них виривав просто з корiнням i заносив невiдомо куди. Вiд грому, викликаного падiнням зiрки, дiти Племенi поглухли, i до багатьох з них пiсля цього слух так нiколи й не повернувся.

Встояти на ногах у цьому жахаючому завиваннi шалених стихiй не було жодноi можливостi. Тi, що не встигли вибiгти з печер, майже всi були навiки похованi пiд завалами камiння.

А тих, хто вибiг з печер, незагнузданi сили стихii кидали на землю i сама Мати, постiйно здригаючись i тремтячи вiд жаху, продовжувала з неймовiрною силою кидати iх на всi боки, калiчачи та вбиваючи iх. Навiть вождь Племенi, могутнiй Тар, якого навiть найбiльшою довбнею нiхто не мiг збити з нiг, покотився зi схилу, як билинка, позбавлений змоги схопитися за щось своiми могутнiми руками. Так i загинув вiн, не переможений нiким iз людей, вiд спалаху гнiву невiдомих до цього часу сил природи.

Хмари пилу, що пiднялися до самого Небесного Володаря, кiлька разiв з неймовiрною силою налiтали на все живе у Долинi. Ще багатьох дiтей Племенi вони понесли вони з собою, безжалiсно кидаючи iх на дерева та скелi. Тi з них, що встигли попадали на землю, вiд неймовiрного страху закривали голови руками i без опору вiддавались на волю розбурханоi стихii. Анi боротись з незримим ворогом, анi навiть кричати, молячи про порятунок, у них вже просто не було сил.

Довго ще тремтiла збита й зранена Мати-земля. Кiлька разiв ураганнi вiтри пролiтали над Долиною, поки весь цей жах вiдступив геть. Лише незначна частина людей вцiлiла тодi з колись чисельного Племенi. Та всi вони були настiльки наляканi, що пiсля пережитого жаху навiть розбiйний напад Великого Хара тепер не здався б iм таким страшним. Лише через кiлька днiв Плем'я дещо прийшло до тями, i дiти його почали потроху займатися своiми щоденними справами.