Третя зірка

Але що саме?…

До того часу встигли вирости новi дерева, i на них з'явились новi плоди. Спустошена колонiя Крi також розплодилась неймовiрно, i дiти Племенi знову змогли вiдчути смак справжньоi iжi. Навiть декiлькох Гну вдалося вполювати. Плем'я знову ожило i стало бiльш чисельним.

Не так швидко, як би цього хотiлося Племенi, але повертались старi добрi часи. Часи, коли Мати ще була молодою i коли Небесний Володар бережно пестив Плем'я у своiх теплих обiймах. Але тi, хто пережив падiння зiрки, тепер добре розумiли, що будь-якоi митi у Велику Долину знову може прийти бiда i що iм потрiбно навчитися протистояти iй.

Гор до того часу став сильним самцем. У нього вже давно зникло бажання дiстати собi зiрку з неба. Та й самих зiрок через хмари пилу вiн вже так давно не бачив, що навiть встиг забути про них. Але мати власну зiрку йому тепер не хотiлося не тому, що зiрки йому перестали подобатись. Це зовсiм не так. Просто, за час пережитих Племенем лихолiть вiн добре зрозумiв, що таке падiння зiрки.

Вiн не бажав бiльше переживати щось подiбне.

Як i ранiше, вiн тепер часто вглядався у нiчне небо. Але кожного разу, як тiльки якась зiрочка раптом зривалась зi свого мiсця i яскравою iскоркою летiла по небосхилу, Гор зi страхом втягав голову в плечi i озирався на всi боки у пошуках схованки. Вiн, звичайно, розумiв, що далеко не кожна така зiрка може знову впасти на Долину. Адже вiн i ранiше бачив багато зiрок, що падали. Але пережитi ним бiди залишилися у його пам'ятi назавжди.

А от небесна дорога Володаря, як i ранiше, владно притягала Гора до себе. Та вiн нiяк не мiг зрозумiти, де ж вона починаеться. Адже коли Небесний Володар виходив на неi, зiрок, цих небесних вогнiв, вже не було видно. Тому вiн нiяк не мiг зорiентуватися, де саме починаеться ця дорога. А самому знайти ii у високих горах Горовi нiяк не вдавалось.

Вiн не раз намагався це зробити. Але так i не зумiв навiть до вершини гори дiстатися. Чим вище вiн пiдiймався, тим бiльше вiн вiдчував холод.

Ранiше вiн взагалi не знав, що таке холод. Хiба що, у тi часи, коли Небесного Володаря не було видно крiзь пиловi хмари. Тодi у Долинi було значно холоднiше, нiж у старi добрi часи. Але не настiльки, як у горах…

Тут Гор вперше у життi зiштовхнувся з незнайомим для нього явищем. Коли вiн пiднявся настiльки високо, що вся Велика Долина у всiй своiй красi розкинулася перед його очима, вiн натикнувся на якийсь незрозумiлий бiлий-бiлий пiсок.