Третя зірка

Тут можна було спокiйно вистежувати здобич, не наражаючись на жоднi небезпеки.

На широких луках Долини паслися величезнi стада лякливих Гну. Їхне м'ясо було смачним i поживним. Воно дуже подобалось дiтям Племенi. От тiльки полювання на цих швидконогих було досить важкою справою i вимагало чималих зусиль всього Племенi. Крiм Гну на луках також було чимало iстiвних i дуже смачних трав, якими особливо любили ласувати найменшi iз дiтей Племенi.

На схилах численних пагорбiв, у безконечних пiдземних лабiринтах жило дуже багато маленьких звiряток – Крi.

Вони були настiльки довiрливими, що iх можна було ловити просто голими руками. А м'ясо у них було навiть набагато смачнiшим, нiж м'ясо невловимих Гну.

Великою Долиною протiкала Рiчка. До неi iз недалеких гiр поспiшало безлiч досить великих струмкiв i маленьких струмочкiв. Усi вони вiддавали Рiчцi всю свою воду, вiд чого вона ставала все бiльш глибокою i широкою. То ж, для Племенi i нiхто з його дiтей не страждав вiд спраги.

Крiм того, у цих водах, якi невiдомо куди поспiшали просторами Матерi, було дуже багато риби та iншоi рiчковоi живностi, добування якоi не вимагало особливих зусиль.

Легко i привiльно жилося Племенi у цiй Долинi, в Долинi, яка вiд злих вiтрiв та численних ворогiв зi всiх сторiн була захищена високими горами. Досить довго Плем’я навiть нiчого не знало про страшних чудовиськ, що проживали у зовнiшньому свiтi, десь дуже далеко вiд iхньоi Долини.

Сама ж Велика Долина, що у незапам’ятнi часи прихистила на своiх просторах Плем’я, дiйсно була дуже великою. Дуже й дуже багато днiв i ночей довелося б iти по нiй, щоб пройти ii з кiнця в кiнець. Їi лiси були густими i тiнистими. Луки були обширними, здатними прогодувати величезну кiлькiсть травоiдiв.

Колись дiти Племенi були дуже лiнивими. Такими лiнивими, що окремим з них навiть рухатися не дуже й хотiлося. А навiщо? Адже у них все було пiд руками.

І жодних зусиль не вимагалося, щоб наiстися чи втамувати спрагу.

Велику Долину можна було по праву назвати Долиною вiчного лiта. Тут завжди було тепло, i у дiтей Племенi не було жодноi потреби думати про захист свого тiла вiд жалючих подихiв зимових вiтрiв. Адже нi зими, нi осенi там нiколи не було. Нiякого одягу вони нiколи не знали. Всi дiти Племенi спокон вiкiв були справжнiми дiтьми Природи i жили у нiй за законами первiсного стада.