Третя зірка

Зi своiх печер вони виходили лише великими групами. У кожного самця при цьому в руках була велика палиця. Цими палицями вони, при необхiдностi, кидали у Крилатого Кара i таким чином не дозволяли йому здiйснити свое чергове злодiяння. Коли ж дiти Племенi навчились робити списи з гострими наконечниками iз розколотих каменiв або риб'ячих кiсток i коли у тiло Крилатого Кара при черговiй спробi нападу вп'ялось декiлька таких списiв, то вiн i зовсiм перестав цiкавитись цими небезпечними створiннями. Вiдтодi лише поодиноких дiтей Племенi вiн мiг захопити десь зненацька.

Але траплялось це не так вже й часто.

Крилатий Кар так довго переслiдував дiтей Племенi, що вони у постiйнiй боротьбi з ним стали бiльш сильними та спритними. Вони зумiли не лише захистити свое життя. Вони навчилися перемагати цього грiзного ворога i проганяти його геть.

Крилатий Кар ще довго лiтав над Долиною, виглядаючи свою чергову жертву. Але дiти Племенi завжди були напоготовi i не дозволяли йому навiть наближатися до них.

Прогнати його зовсiм вони ще не могли. Але розбiйничати у Долинi бiльше не давали.

Здавалось, iз цiею бiдою навчилися боротись. Можна було б i далi жити бiльш-менш спокiйно. Та тiльки Плем'я навчилось справлятись з цiею напастю, як до них пiдступила ще бiльша бiда. Прорвавшись якимось чином через скелястi гори, у Долину раптом нагрянув Великий Хар.

Цей грiзний мисливець став справжнiм жахом Великоi Долини. Навiть Крилатий Кар, у порiвняннi з ним, був наче малюк-Крi проти велетня-Гну.

Величезний, мов скеля, ненаситний i надзвичайно кровожерливий, Великий Хар посiяв страшенну панiку серед всiх мешканцiв Великоi Долини. При його появi навiть риба ховалася на глибинi. Тiльки б забратися якнайдалi вiд його невмолимих кiгтiв i потужного хвоста, яким вiн майстерно глушив все живе у водi. Побачивши його, в одну едину мить зi своiх пасовищ зникали лякливi Гну. Навiть дурненькi та довiрливi Крi зi всiх лап втiкали у своi нори. Вони подовгу не виходили на поверхню, очiкуючи, коли Великий Хар забереться геть iз Долини. Переляканi до смертi дiти Племенi спiшно втiкали до своiх печер або забивались у розщелини скель. Там вони тремтiли там вiд страху за свое життя, боячись покинути своi криiвки навiть пiсля того, як злiсне ревiння хижака стихало у далечiнi.

Удари важких довбень не були страшнi Великому Хару. Гострi списи вiдскакували вiд його кiстяноi бронi, а iхнi гострi наконечники безжалiсно затуплювались вiд ударiв.