Третя зірка

І нiхто не смiв непокоiти його. Жив так, як йому хотiлося. Втiм, вiн жив так, як жила переважна бiльшiсть дiтей Племенi. Йому не дошкуляв холод, так як холодiв у цiй Долинi просто нiколи не було. Інодi йому набридала жара. Але вiд неi вiн завжди мiг сховатися у тiнi дерев, у сутiнковiй прохолодi будь-якоi з печер або в заспокiйливих хвилях Рiчки, що вiн любив бiльше за все на свiтi.

Гор був високим, з потужним торсом самцем, з кучерявим свiтлим волоссям на головi i з таким самим, але бiльш коротким, волоссям на всiх iнших частинах тiла.

З-пiд його кошлатоi бороди виглядав лише великий нiс i сiро-синi допитливi очi. Всi iншi його дiти Племенi були такими самими. Тому нiчим особливим Гор вiд них i не вiдрiзнявся. Хiба що, своею незалежнiстю.

Гор любив блукати Долиною, намагаючись у кожному своему походi дiзнатися про щось нове i цiкаве. Але пiд час цих своiх мандрiв вiн завжди був насторожi. Хоча останнiм часом у нього й не було рiвних по силi супротивникiв, але Гор чудово пам'ятав часи, коли Великий Хар наводив неймовiрний жах на всiх мешканцiв Долини i коли все живе ховалося вiд нього, але нiде не знаходило порятунку.

Хоча й досить смутно, але вiн пам'ятав i тi часи, коли Крилатий Кар стрiмко падав з неба i вiдносив чергову жертву до свого гнiзда на вершинi гори. Тому й ходив вiн по своiй Долинi, насторожено поглядаючи на всi боки i не забуваючи при цьому уважно дивитися на небо. Пам'ятаючи про страшних i незборимих ворогiв, Гор весь час намагався подорожувати то у тiнi великих дерев, то поблизу скель, серед яких завжди можна було знайти достатньо надiйне мiсце, щоб заховатися вiд бiльш сильного ворога.

Коли у Племенi з'являлись маленькi дiти, всi турботи по iх вихованню приймали на себе самки. Самцi значно пiзнiше, коли дiти вже трохи пiдростали, переймали естафету виховання i вчили iх нехитрiй майстерностi полювання та рибноi ловлi. Гор до цього часу ще не мав свого вихованця. Швидше за все, вiн ще не досяг того вiку, коли у людини з'являеться необхiднiсть подiлитися з якимось малюком накопиченим життевим досвiдом.

Тому й бродив Гор по просторам своеi Долини сам, тiшачись своею незалежнiстю i красою свiту, що вiдкривався перед ним.

Інодi Горовi, як i iншим дiтям Племенi, доводилось по кiлька днiв ховатися у своiй печерi вiд гнiву Небесного Володаря. Це траплялось не так вже й часто. Та, все ж, iнодi Володар сердився за щось на своiх дiтей, а, може, на саму Матiр.