Царівна Нефрета

Течiя заколисувала його – вiн забував непотрiбну, пригнiтливу буденщину.

Мерi застала Райта розсiяного, але не помiтила, як вiн вiддалився вiд реального життя, бо сама занадто була зайнята думками про те, як виглядатиме iх нове спiльне мешкання. Вiн поцiлував ii без зворушення. Мерi трохи хвилювалася i хотiла за щось мститися на будь-кому. На щастя, не на Райтi.

Стакен призбирував у музеi на Райтовому столi рукописи, якi його асистент мав вiдчитувати: нероз’ясненi загадки гiмнiв, невпинне змагання давнього духа за пiзнання вiчноi божеськоi мудрости.

* * *

Прийшло лiто зi своею утомою, що мало настроювала до працi. Райт iздив, як усе, совiсно до музею. В автобусi бачив тi самi нуднi обличчя, пози i жести, тi самi намазанi уста, напудрованi носи i незграбнi ручки парасоль.

Глибока музейна тиша. Уважливий погляд Стакена. Звичайне мiсце при вiкнi. Черга рукописiв, що нi трохи не зменшувалась. Стакен уже не дратував його: Райт не вiдчував його присутности. Вiн був неминучий, як смерть.

Вони майже не розмовляли один з одним. Коли Райт вiддавав свою роботу, навiть не чекав на його оцiнку. Вiн знав, що нема там що виправляти. Все там було ясне. Стакен був зачудований поспiхом працi свого помiчника i закривав стiл листками текстiв, на яких писав коментарi. Стакен не сказав досi нiчого Райтовi про свою книжку, яка посунулась уже далеко вперед. Вiн хотiв ii назвати «Релiгiя Єгипту» i покласти на заголовнiй сторiнцi поруч свого прiзвища теж Райтове. Райт теж не згадав Стакеновi нiчого про те, що пiд час своеi короткоi вiдпустки почав книжку «Єгипетська жiнка».

Вiн розумiв, що такий заголовок для науковоi книжки, може, не зовсiм пiдхожий, але читачi зацiкавляться такою темою не менше, нiж вiн сам.

Мерi дратувала впертiсть Райта, який щораз далi вiдсував намiчений плян подорожi. Вiн вертався до своеi працi з завзяттям навiженого. Мерi ображена, що вiн так мало мае для неi часу, поiхала кудись над море. Вiн приймав досить байдуже до вiдома щораз-то новi ii адреси.

На ii листiвки вiн вiдповiдав не завсiди i не завсiди так само: часом написав кiлька рядкiв, то знову розписувався широко про свою працю i пiзнiше шукав цих мiркувань надаремне мiж своiми записками. Вiн нерадо вiдбiгав своiми думками вiд своеi працi i йому було тяжко, майже неможливо слiдкувати за iншою темою поза тою, в яку пiрнув. Райт майже не помiтив, на як довго його наречена виiхала, бо взагалi почав затрачувати вiдчування часу.