Царівна Нефрета

Одну ногу висунув уперед, одна рука його опала, а в другiй тримав палицю по самiй ii серединi, притиснувши ii до себе. Кiлька дуже вичепурених дам i модних панкiв супроводили когось до вагону. Стакен виглядав посеред них, як пляма. Наче понура руiна стояв, не помiчаючи нiчого довкола. Його зiр зупинився на Райтi, що стояв поза шибою з притисненими до неi долонями, мов зачарований, i потонув у безоднi очей свого вчителя. Вагон рушив з мiсця, а Стакен проводжав його очима, вдивлений у непорушного при вiкнi Райта. Коли Стакен щез з-перед очей Райта, Райт пiшов до передiлу, холiтаючись на ногах, i впав безсило на свое мiсце.

– Що за дивний чоловiк отой Стакен… Як ти гадаеш? – спитала Мерi.

Друга частина

Розшуки

Одного дня Ляндсберг дiстав лист з египетською маркою. Вiд Мерi з Каiро. Вiн зупинився головно на однiй частинi листа:

«…Якби я не мала при собi Роббi, я була б у розпуцi. Єгипет – найнуднiше i найсiрiше мiсце у свiтi. Вiн гарний тiльки на iлюстрацiях, але не тут на мiсцi.

Араби неможливий нарiд: крикливi, влiзливi i вонющi. Пiрамiди – великi купи камiння; менi вистачають фотографii. Не розумiю Роббi. Цiлий день пересиджуе в музею, iде часто зi знайомим англiйцем на розкопи i каже, що мусить знайти якусь гробницю. Вiн понакуповував тут багато всячини; наша кiмната повна старовинних пам’яток. Добре, що я казала iх тепер перенести до робiтнi Роббi. Але i так невдовзi обi кiмнати будуть повнi ними. Ти пригадуеш, як вiн мучився, коли мусив помагати менi при орудках? Все ж не гнiваюсь на нього – вiн дуже милий. Я мрiю про Берлiн i стараюся намовити Роббi, щоб якнайскорiше вертався».

Пiсля цього Мерi згадувала про тi мiсця, якi вони ходили оглядати разом або поодиноко.

* * *

Райт, приiхавши до Єгипту, ввесь пiддався новим вражiнням. Можливе, що все те, що вiн у такому надмiрi втягнув у себе, тепер мало вплив на напрямок його думок або що картини життя iз стародавнього Єгипту врiзалися в його вражливу пам’ять дуже сильно. Тiльки тi iсторичнi мiсця, якi з такою цiкавiстю оглядають подорожнi, були Райтовi занадто добре вiдомi, щоб марнувати час на iх оглядини.

Вже при першiй зустрiчi з директором музею вiн проявив таке знання старовини i мiсцевих умов, що вчений зачудувався. Директор, дiставши лист вiд Стакена, прийняв Райта незвичайно щиро i розмовляв з ним так одверто, як iз втаемниченими у велику таемницю. Вiн показав йому одну ще незакiнчену працю – вiдбудову малоi святинi, яку недавно вiдкопали.