Царівна Нефрета

Нахилився i поволi вiдчитував:

«Ви, що приходите до мене, ви, що блукаете по землi, де живете вiками i проходите крiзь вiчнiсть, ви – жерцi та слуги Озiрiса, ви, що знаете божу мову, ви, що входите в тiнь моеi смерти або проходите мимо неi, прочитайте надпис на цьому каменi i вимовляйте без остраху мое iмення. Ви – смертнi i вiчно безсмертнi, ким ви не були б, пам’ятайте за мене перед володарями правди, бо над вами нависла ласка божа. Згадайте теж мене».

Райт очистив камiнну плиту спершу палицею, потiм руками.

Поламав нiгтi i поздирав шкiру до крови.

«Вона як пальма – пальма мiж мужчинами, як любов мiж жiнками, як володарка кохання, струнка, як пальма кохання серед жiнок, – нiколи не бачили люди ще такоi жiнки нi дiвчинки. Хвилi ii волосся чорнi, чорнiшi за нiч, чорнiшi за овочi тернини. Рожеве ii личко, червонiше за яспис, червонiше за укус дактиля. Гарнi ii груди…»

Тепер бачив Райт Нефрету з яснiстю, що п’янила його змисли. Загорiло-рожеве обличчя обрамоване чорною нiччю ii волосся.

Їi уста тремтять вiд шепоту, ii очi горять.

У головi Райта крутилося, щось, як оливо, натискало ii. Вiн ледве добрався до шатра i ледве розумiв слова, з якими звернувся до нього лорд. Мовби кудись iз вiддалi дiйшли до нього звуки:

– Стакен занедужав… Прийшов лист вiд вашоi жiнки… Чи ви не почуваетесь добре, Райте.

– Нi, я здоровий. Тiльки мушу вiдпочити сам.

Райт провiв нiч неспокiйно. Був утомлений, як пiсля довгоi подорожi, i тiльки хвилинами старався забути про проведений день.

Але поодинокi картини з того дня верталися невiдхильно. Ще раз i ще раз вертався тою самою дорогою, що зарисовувалася перед ним незатертими лiнiями. Бачив ящiрку з цiкавим поглядом, як ховаеться у щiлинi, далi замазаний напис, що виринае щораз виразнiшими знаками, i врештi обличчя Нефрети.

Над ранком пригадав слова Кернервона про Стакена i про лист вiд жiнки. Лист лежав перед ним з розмашистим письмом, поквапний, без одного роздiлового знаку, як телеграма.

«Не можу бiльше негайно приiжджай пощо ми сюди приiжджали Стакен взивае тебе хорий я читала про це в газетi».

Згадка про Стакена додала йому сили. Вiн передчував небезпеку i пiдготовлявся до оборони.

«Стакен взивае мене… Отже до роботи!»

Лордовi подобався запал, з яким Райт брався до розкопiв. Досi вiн бачив у ньому тiльки мрiйника. Записану брудну плиту, очищену наоспiх, Райт вiдчитував тепер основно. Вiн знайшов ii на просторi поза межами робiт Кернервона.