Царівна Нефрета

Ручка зображала викривлену подобу бога Бес, що так дивно нагадував старовиннi мексиканськi зачiски i творив перехiд до нерiвномiрного овалу – дiйсного дзеркала.

Райт пiднiс дзеркало до очей i… не побачив нiчого. Його поверхня блищала, а не вiдбивала образу. Навiть електрична лямпа на столi не вiдiслала назад свого свiтла. Гладке дзеркальне плесо було як безодня, що вела кудись углиб – наче вiкно вiчности. Сильно збентежений, тримав Райт дзеркало в руцi i в такiй поставi мовби задубiв.

Нараз упало щось, як тiнь крiзь шибу.

Нi, наче промiнь крiзь щiлину дверей на мить притьмарений. Ще i ще раз. За кожним разом тiнi загострювались, на шибах залишались слiди. З’явилося якесь обличчя – гарне, вимучене жiноче обличчя. На лицiвках виступили кольори життя, уста запалали, зуби заяснiли. Волосся чорне, як овочi тернини, оперезувало обличчя, що своею церою перевищало вiдтiнок яспiсу.

Нефрета!

Так, це вона виринула з лона вiчности.

Шиба вiдбила образ дзеркала. Нефрета жила, ii уста всмiхалися, в ii очах заблисла безжурнiсть молодости, в очах продовжених довгими мазками.

У них видко було щастя i захоплення, – нi, з них било джерело жаги. А ось тепер смуток прикрив обличчя серпанком. Журба промайнула одним подувом над заблислими очима. Вiдрухово пiднеслися брови, острах розкрив широко очi i звiяв усмiшку з уст.

Образ у дзеркалi став тьмавий. Мовби неприемний погляд пронизав його i всмоктував у себе. В очах блиснула блискавка, уста викривилися вiд крику, очi наче благали.

Тепер риси ворожоi постатi виступили вже виразнiше – ставали суворi, немилосерднi, перемогли попереднiй образ. Це ж Стакен!

Дзеркало висунулося з рук Райта i жалiбно забренчало на кам’янiй долiвцi. Разом iз зойком металу почув Райт iнший крик i вiдчув мряку, що впала на його свiдомiсть.

Мерi прокинулась i почала кликати чоловiка. Нiхто iй не вiдповiдав. Отже Райт ще не вернувся до спальнi. Мерi вийшла на коридор i притулила вухо до дверей робiтнi.

Там було тихо. Вона вхопила клямку – дверi були зачиненi. Мерi покликала Райта шепотом, потiм голоснiше, ще за мить застукала – нiжно, ще раз сильнiше. Усе даремне. Тодi вона почала кричати i покликала службу.

Виважили дверi i знайшли Райта зомлiлого на бюрку. Поруч нього на землi лежало старе мiдяне дзеркало.

Прийшов лiкар, якого стягнули просто з якоiсь забави у фраку. Райт очуняв i мiг власними силами дiйти до спальнi.