Царівна Нефрета

Тепер прийшла черга на Райта. Але незвичайна пригода молодого вченого, який мало що не згинув при домовинi Нефрети, попала у пресу як сенсацiя. Директор музею, хоч учений, мав своi сентиментальнi нахили. Коли вiн оглянув грiб, сам переконався про неймовiрну схожiсть священика i Райта. При цьому тiшився, що Райт сам вимiрив собi кару переживши жах смерти. Йому навiть здавалось, що Райт посивiв.

Газетярi хвилювались, яким робом можна б дiстати право на репродукцiю Райтового портрету i стiнних мальовил? Дiстати фотографiю Райта було легко – досить було причаiтись десь на вулицi… але право репродукувати мальовила мав тiльки директор.

І директор тiшився шумом у пресi: «Чим бiльше шуму, тим вища цiна. Райт може забрати маловажнi дрiбнички, навiть саму мумiю – мумiй у музею i так доволi…».

Якийсь французький учений станув у оборонi нiмецького вченого. «Чому нi? Гарний жест! У вiйнi – вороги, у науцi – лицарi».

«Хочете дозволу? Будь ласка, до ваших послуг… І робiтникiв… Можете запакувати, що хочете…»

«Але бiльше нi один нiмець не матиме охоти вести тут розкопи… за це я вже ручу, я – директор музею… Лорд може теж iти до сто чортiв! Що, вiн занедужав?… Помста покiйникiв, кажете? Небилицi.

Але як умер – то справедливо. Музеi вже повнi тоi старовини, кожний новий предмет – зайве барахло. Покiйний Стакен добре казав, що треба спершу дослiдити те, що зiбране, заки хто пiчне шукати за новим матерiалом. Що таке? Райт нащадком Стакена?! Чи таке призначення трохи не передчасне? Що ж тепер скрiзь хаос… i молодь пхаеться вперед…»

* * *

Райт покинув Єгипет без жалю.

З ним iхала на кораблi Нефрета зi своiми численними предметами у скринях.

Звiстка про смерть Стакена i лист, що взивав Райта до Берлiна, прийшли до Каiра саме тодi, коли Райт лежав засипаний у гробi Нефрети. Якби не те, то Мерi, може, не шукала б за ним так нервово. Поет Бособр, що кашляв щораз бiльше, – наближувався до смерти: не вiдводив хустини вiд уст з худорлявими пальцями.

Проте не переставав на чердаку корабля фантазувати про Єгипет:

– Єгипет – вiчний. Вiн завмирае, щоб наново вiдроджуватись… Сам Озiрiс прояснюе своiм духом увесь свiт… І середньовiччя зi своiми подвiйними вежами i твариннi голови богiв на дзвiницях соборiв – це ж нiщо iнше як воскреслi египетськi боги… Колюмни в них – це розквiтлi пуп’янки… Пальмовий лiс подiбний до алеi готицьких колюмн.