Рейд у безвість

Та водночас i спантеличувало те, що чолов’яга взявся кружеляти довкола мене, замiсть того, щоби наблизитися по прямiй. Тож важко було запевне втямити, що насправдi вiн проробляв. Чи просто хотiв вiдволiкти своiми дiями мою увагу, чи збирався напасти або ж лише виконував якийсь дикунський ритуал? Зрештою, хоч як, а в усякому разi виглядало, що хлоп не з полохливого десятка.

Та я вирiшив не чекати, що буде далi. Притримуючи автомат лiвицею, повiльно дiстаю правою рукою з нагрудноi кишенi свого маскувального камуфляжу два шоколаднi батони.

Начиненi фундуком та iншою горiхово-поживною сумiшшю, перемеленим корiнням певних трав цi продукти нерiдко правили нам, диверсантам, за снiданки, обiди й вечерi одночасно.

Розриваю на одному обгортку з блискучоi фольгою всерединi, яка вiдразу приковуе увагу присутнiх, i привселюдно вiдкушую замалим не третину його. А другий батон, теж вивiльнивши його верхню частину, простягаю керманичевi аборигенiв, котрий у вiдповiдь на моi дii нерозумiюче застигае в начебто бойовiй позi.

Усмiхаючись якомога привiтнiше i водночас умудряючись жувати на повен рот вiдкушений шматок, невимушено ступаю крок-другий до нього. Заразом i далi пропоную йому вiдповiдними жестами й кивками скуштувати гостинця. Правда, не забуваю при цьому тримати вказiвний палець лiвицi, в якiй тримаю власний надкушений харч, на гашетцi свого побратима

Не знаю, якi саме сигнали нейронiв i видобутi з яких глибин пiдсвiдомостi, спонукали мене до таких iнтернацiональних дiй.

Але мiй миролюбний хiд у вiдповiдь на вождевi приготування, оцiнюють адекватно. Отаман i далi розгублено стоiть нi в сих-нi в тих. А юрмою, наче подув вiтру, схитнув приглушений, але явно схвальний гомiн.

В усякому разi нiхто не виявив щодо моеi особи жодних ворожих намiрiв. І це спонукало мене поволi таки наблизитися до поводиря якраз на вiдстань простягнутоi руки. Вiдкусивши наступний шматок вiд свого батона, спонукаю тим же мiжнародним жестом зробити це саме i йому. Вождь усе ще недовiрливо бере дарунок, поволi оглядае зусiбiч i врештi-решт спроквола запихае в рот.

Цiеi митi я раптом палко бажаю, щоби йому сподобалася пожива. І мовби у вiдповiдь на це вiн, зробивши кiлька характерних рухiв нижньою щелепою, врештi теж обережно розпливаеться в усмiшцi.

На душi наче щось вiдтае. Я енергiйно запихаю в рот рештки снiданку, а вождь своею чергою негайно вiдкушуе наступний шматок пiд схвальнi вигуки глядачiв цiеi iмпровiзованоi вистави.