Ukrainian dream. «Последний заговор»

Коли варто ступити лише крок, i станеться все, у що ти так довго вiрив, але зробити цей крок увесь час заважае широка слов'янська натура, яка кидае шапкою об землю i, замiсть того, щоби педантично довести справу до кiнця й поставити крапку, розбивае на друзки все, що так довго творила, i знову залишаеться нi з чим, зате з повним усвiдомленням своеi уявноi свободи та з розумiнням того, що нарештi-таки взяла гору вища справедливiсть. Бо слов'янська натура вважае себе покликаною до великих, небуденних справ i усвiдомлюе свою велику мiсiю.

І саме це заважае iй жити добре, жити для себе, жити своiм життям. Слов'яни звiльнили вiд фашизму пiвсвiту, пiвсвiту живе й не згадуе про жахiття вiйни та демонтуе пам'ятники нашим солдатам-визволителям, а ми переглядаемо старi фiльми про вiйну та пишаемося тим, що колись… Ми радi й навiть щасливi з того, що виконали покликання – змiнили iсторiю свiту, перекроiли карту Європи. Втiм, нам оце й залишаеться – гордiсть i спогади, бо ми так хочемо щастя всiм i так щиро не заздримо чужому щастю, що стае навiть страшно й виникае питання: а звiдки ж ми, слов'яни? Мартин Лютер надав свого часу нового змiсту нiмецькому слову beruf, яке до Реформацii вживали переважно на позначення покликання, вищоi мети, до якоi кожен мае прагнути. З часiв Лютера слово beruf, якe означае нiчого бiльшого, як просто роботу, звичайну собi працю, що i е вищим сенсом життя. Праця в iм'я себе, своеi сiм'i, своеi краiни. Легко жити, маючи вищу мету, мрiю та покликання. Можна чекати на неi все життя й вiрити, що вона колись таки справдиться, мрiя, i покликання знайде тебе, а якщо станеться не так, як гадалося, то й цьому знайдеться пояснення, бо хто ж знав, чого саме сподiвалися? Можна просто переконати себе, що оте, що сталося, того й сподiвалися, i це i е щастям, покликанням та втiленою мрiею. Тiльки два народи на землi вiрять у свою обранiсть – слов'яни та евреi, i саме мiж цими народами виникае найбiльше непорозумiнь. Бо найбiльше вiдкриттiв у науцi та технiцi, найзначнiших досягнень у мистецтвi й лiтературi зробили або евреi, або слов'яни, або слов'янськi евреi, або ж еврейськi слов'яни. Тiльки, на вiдмiну вiд евреiв, якi мають тверде переконання, передане iм ще вiд Мойсея, що вони – народ, який мае панувати i бути головою, а не хвостом, i нею i е, слов'яни вперто вiрять у свою страдницьку мiсiю, i оце страдництво межуе часом iз божевiллям.