Ukrainian dream. «Последний заговор»

Кожен зокрема не вiдчувае в собi сили, але разом вони ого що можуть. Оця маса надае впевненостi лiдерам, якi, дивлячись на неi, пiдносять самi себе i сповнюються вiдчуття величi, бо мають над цiею масою владу. Коли маса розпадаеться на меншi частинки, а потiм i зовсiм зникае, залишаючи пiсля себе тiльки маленьких людей, зникае i сила, i велич, i цi маленькi люди, безсилi й безiнiцiативнi, розходяться по домiвках, чекаючи, допоки iх знову покличуть на майдани. І саме тодi, коли оцi люди залишаються самi, на них i нападае хвороба, яку ми називаемо депресiею, бо вони не знають, ким е, навiщо вони е i чи е вони взагалi.

Вони чекають мети, поклику, завдання, яке iм дадуть, аби оця робота надала iхньому iснуванню сенсу, нiби без цих завдань iхне буття сенсу не мае. Аж нiяк. Воно виправдане вже тому, що е, а значить, мае право бути й кожен, хто е, вiн повинен стати собою i йти своiм шляхом, надаючи власним iснуванням сенсу тому, що навколо нього. Цiлiснi натури знають, що вони – люди, народженi жити, а не шукати сенс життя, бо сенсу тому, що вони народженi, i сенс цього народження дуже простий – народитися, щоб жити. Жити. Жити. Жити. Жити. Жити.

Роздiл 11 (Chapter 11)

Марк задрiмав, сидячи на стiльцi перед комп'ютером, i прокинувся рiвно о другiй ночi, коли пролунав телефонний дзвiнок.

– Алло. Це нiчого, що друга ночi i я сплю?

– Менi сказали, що ви телефонували за тим номером, який вам дали, – голос був Марковi зовсiм незнайомий, i вiн хотiв був покласти слухавку.

– Вам нема чим зайнятися? Займiться онанiзмом: допомагае, знаете.

– У мене е дiвчина, – пауза. – Якщо ви таки зателефонували, то, очевидно, згоднi на нашi умови i те, що ми пропонуемо вам, не залишае вас байдужим.

– А, ви про це, – Марк потроху прийшов до тями i, потягнувшись, пiдвiвся, пiшов до стiни й увiмкнув свiтло. – Кажiть.

– Нам треба зустрiтися, але так, щоби про це не знав нiхто, iнформацiя конфiденцiйна, цiлком.

– Завтра в Пироговому о пiв на першу дня. Вас улаштуе?

– Нас улаштуе.

– Ну то на добранiч, я дуже хочу спати.

– Я теж. Тiльки от що, Марку, забув спитати: ви готовi померти?

– Це жарт?

– Нi. Це не жарт.

– За що?

– Банальне запитання. Помирають не за щось, помирають просто так, тiльки тому, що хочуть цього або нi, жодна смерть не е виправданою.

– Можливо. Зараз нiч, i я про це не думаю. Нi, я не готовий померти.

– На добранiч, Марку.

– Спiть добре, – поклав слухавку й сiв на диван.