База відпочинку

Навiть не роздруковано…

І вона продовжуе читати у голос:

– «Але останнiм часом виникли проблеми з одним охоронцем – Марком Львовичем Кацем. Львович – дiдусь рокiв 80, маленький i худорлявий. Очi в нього завжди сльозяться. Вечорами Львович виробляе якiсь скоби, а потiм продае iх на базарi. Інколи скоби вилiтають з лещат i врiзаються у стiни. Це непокоiть фiрму «Саманта-15», у офiсi якоi знаходиться «майстерня». У Львовича е онук, що iнколи вартуе замiсть дiда. Онук навчився гратися на офiсному комп'ютерi. Тодi двое спецiалiстiв фiрми «Саманта-15» – юрист та економiст – спiльними зусиллями встановили на комп'ютерi пароль.

«Саманта-15» – аудиторська фiрма, що iснуе вже п'ять рокiв. Створили ii кияни. Кияни приiхали до Одеси, набрали тутешнiх хлопцiв та дiвчат, швиденько навчили iх аудиту – i поiхали додому. Бiльше iх нiхто не бачив. Потiм до Одеси дiйшла чутка, нiби один з киян-засновникiв вже сидить, а iнший переховуеться по Європах.

«Саманта-15» встала на ноги. Бiльшiсть народу десь розбiглися, а залишилися три аудитори i бухгалтерка Аня.

Щоправда, е ще директор. Директоровi – шiстдесят п'ять. В аудитi вiн не розумiеться. Отцi-кияни обрали його за серйознiсть i неабиякий досвiд керiвництва. Директор сидить у своему кабiнетi i нiкому не заважае. Вiн справно отримуе зарплатню, пiдписуе папери i ставить печатки. А бiльше вiд нього нiчого й не треба.

Головнi клiенти «Саманти» – заводи. В заводiв бракуе грошей, тож розплачуються вони власною продукцiею. А виробляють вони консерви.

У кутку офiсу – цiлий склад лiтрових банок з консервованими помiдорами, квашеною капустою i навiть кавунами. Це – останнiй гонорар.»

– Дев'яностi i е, – коментуе Жанна. – Я вже втомилася це читати. Твоя черга.

Ера бере аркуш i продовжуе:

– «Чоловiчий туалет зачинено. Всi користуються жiночим. Унiтази – металевi, з бiлою потрiсканою емаллю та рифленими пiдставками для нiг. Вони вмонтованi у бетонний постамент, обкладений рудою плиткою. За задумом архiтектора, двi жiнки мали б сидiти поруч, на дистанцii в пiвметри, не роздiленi жодною перегородкою.

Вода у кранi – тiльки холодна, а шматочок господарського мила зберiгаеться у надiйнiй схованцi.

Вдень аудитори iздять по об'ектах, директор зачиняеться у кабiнетi, а Аня залишаеться на самотi. Вона читае журнали, грае на комп'ютерi i плiткуе з бабусею-прибиральницею про черговi витiвки Львовича.

Раз на тиждень, до «Саманти» заходить Іван i поповнюе юридичну базу даних.