Собор Паризької Богоматері

Другим фактором сюжетного вибору Гюго, як вже зазначалося, стала популярнiсть середньовiчноi тематики у середовищi романтикiв. Третiм чинником сюжетноi локалiзацii роману Гюго став iнтерес сучасникiв автора до проблеми збереження архiтектурних пам’яток у Францii. Панiвною на той час стае думка про те, що середньовiчнi будови е надбанням нацiональноi культури i тому потребують до себе особливо пильного ставлення. Окремоi уваги у Францii надавали пам’яткам пiзнього Середньовiччя. Адже готика у вiтчизнянiй iсторii розглядалася як один з перших, сокровенних i могутнiх проявiв нацiонального духу.

Тому такими палкими стануть трохи згодом тут дискусii з приводу дiяльностi вiдомого вченого-реставратора та архiтектора Е. Е. Вiолле-ле-Дюка, який уславився тим, що при реставрацii середньовiчних пам’яток дозволяв собi надзвичайну вiльнiсть по вiдношенню до первозданного вигляду будiвлi. Не менш гучними були за часiв Гюго i дискусii навколо так званоi «чорноi банди». Нею назвали земельних спекулянтiв, якi скуповували маетки збiднiлих аристократiв, а згодом розпродавали iх частинами дрiбним власникам, що часто супроводжувалося руйнуванням феодальних замкiв i старовинних архiтектурних будов, якi знаходилися на цих землях. В. Гюго розцiнював це як наругу над нацiональним багатством Францii, писав звинувачувальнi вiршi i полемiзував з лiберальним публiцистом Полем-Луi Кур’е, який вважав, що процвiтанню сучасноi Францii бiльше слугують новi землевласники-селяни, якi примножують разом iз своiми й державнi багатства, анiж охоронцi священних родових руiн. Полемiка з цього конкретного питання щоразу переносилася в площину логiки iсторичних змiн, сенсу сучасноi цивiлiзацii i по-своему виявляла конфлiкти мiж культурою i буржуазним прагматизмом, артистичною i практичною свiтоглядними орiентацiями iндивiдуумiв. У романi Гюго не раз з сумом i гiркотою зауважуе пустку та руйнацiю Собору Паризькоi Богоматерi на початку XIX столiття. Прагнення звернути увагу спiввiтчизникiв на його сумну долю, отже, було однiею з причин вибору сюжету. Лише через 15 рокiв пiсля появи роману Гюго все той же Вiолле-ле-Дюк вiзьметься за реставрацiю цiеi архiтектурноi пам’ятки французького Середньовiччя, що займе цiлих 20 рокiв (1844–1864).

У «Соборi Паризькоi Богоматерi» Гюго визнав невiдворотну загибель середньовiчного монументального мистецтва, яка зумовлювалася в його потрактуваннi епохальним переходом вiд цивiлiзацii соборiв до цивiлiзацii книг.