Собор Паризької Богоматері

Дедалi бiльшi хвилi цього натовпу розбивались об виступи будинкiв, що стирчали подекуди, наче високi миси, у великому, неправильноi форми басейнi майдану. Посерединi високого готичного[6 - Слово «готичний» у тому значеннi, як його звичайно вживають, тут зовсiм не пiдходить, але воно загальноприйняте. Отже, ми його беремо так само, як i всi, щоб визначити архiтектуру другоi половини середньовiччя, в основi якоi – стрiлчасте склепiння, що змiнило архiтектуру попереднього перiоду, першоосновою якоi е напiвкругле склепiння.

(Прим. авт.)] фасаду Палацу правосуддя були широкi сходи, якими безперервно пiднiмався й опускався потiк людей, що, розбившись на середнiй площадцi, розливався двома широкими течiями по бiчних спусках; по тих сходах натовп невпинно тiк на майдан, як водоспад до озера.

Через вигуки, регiт, тупотiння тисяч нiг стояв страшенний гамiр. Час вiд часу той гамiр ставав ще дужчим, течiя, що несла натовп до великих сходiв, раптом повертала назад, збурювалася, нуртувала.

Так бувало вiд того, що стрiлець комусь давав стусана, або ж люди сахалися вiд здибленого коня, коли начальник мiськоi сторожi наводив лад. Чудова традицiя, яку прево передали конетаблям, конетаблi – кiннiй сторожi, а кiнна сторожа – нашим паризьким жандармам.

У дверях, вiкнах, у слухових вiконцях, на дахах кишiли тисячi добродушних, спокiйних i статечних городян, якi дивилися на Палац, на галасливу юрбу i нiчого бiльше не хотiли, бо чимало парижан вдовольняеться лише спогляданням самих глядачiв, i навiть стiна, за якою щось вiдбуваеться, для них – рiч, варта уваги.

Якби ми, живучи в 1830 роцi, змогли приеднатися до тих парижан п’ятнадцятого столiття й разом з ними, дiстаючи з усiх бокiв стусани, ледве втримуючись на ногах, увiйти до величезного залу Палацу правосуддя, такого тiсного 6 сiчня 1482 року, то побачили б видовище вельми цiкаве i принадне: ми опинилися б серед речей настiльки стародавнiх, що вони видавалися б нам зовсiм новими.

Якщо читач не заперечуе, ми спробуемо хоча б уявити собi враження, яке справив би на нього i на нас той Великий зал, коли б ми переступили його порiг i опинилися серед натовпу людей у хламидах, опанчах, камзолах.

А насамперед нас оглушив би гамiр i заслiпило яскраве свiтло. Над головами подвiйне стрiлчасте склепiння, прикрашене дерев’яними скульптурами, iз золотими геральдичними лiлiями на блакитному тлi; пiд ногами – мармурова пiдлога з бiлих та чорних плиток.