Собор Паризької Богоматері

Перший спалах блискавки викликав Жеан Вiтряк.

– Мiстерiю, i к бiсу фламандцiв! – щосили загорлав вiн, звившись вужем навколо своеi капiтелi.

Натовп заплескав у долонi:

– Мiстерiю! – волав. – Пiд три чорти Фландрiю!

– Давайте мiстерiю, негайно! – вимагав школяр. – А то, мабуть, доведеться повiсити двiрського суддю, це буде для нас i комедiя, i моралiте.

– Добре сказано, – закричала юрба, – а для початку повiсимо варту.

Це викликало бурхливi схвальнi вигуки. Чотири бiдолахи пристави пополотнiли й перезирнулися. Натовп рушив на них, i тi вже бачили, як тоненька дерев’яна балюстрада, що вiддiляла iх вiд юрби, вигинаеться пiд ii натиском.

Момент був критичний.

– На шибеницю! На шибеницю! – кричали звiдусiль.

У цю мить пiднявся вже описаний килим лаштункiв, утворюючи прохiд для людини, сама тiльки поява якоi миттю спинила юрму, перетворивши, немов чарами, ii гнiв на зацiкавленiсть.

– Тихше! Тихше!

Якийсь чоловiк, тремтячи всiм тiлом, раз у раз вклоняючись, невпевнено рушив, мало не стаючи на колiна, до самого краю мармуровоi плити.

Довкола поволi стихло, чути було тiльки легкий невиразний гул, що завжди витав над мовчазною юрбою.

– Панове городяни i городянки, – мовив чоловiк, – ми матимемо честь декламувати й показувати перед його превелебнiстю паном кардиналом чудове моралiте, яке називаеться «Праведний суд Пречистоi Дiви Марii».

Сам я гратиму Юпiтера. Його превелебнiсть зараз супроводжуе вельмишановне посольство герцога Австрiйського, яке затрималося бiля брами Боде, щоб вислухати урочисту промову пана ректора Унiверситету. Тiлькино його превелебнiсть пан кардинал прибуде, ми зразу почнемо.

Без сумнiву, тiльки втручання самого Юпiтера могло врятувати чотирьох бiдолашних приставiв. Якби ми мали щастя самi вигадувати цю правдиву iсторiю i вiдповiдати за неi перед шановною панi Критикою, то нiхто не змiг би висунути проти нас класичного правила: Nec deus intersit. Зрештою, дуже гарне вбрання пана Юпiтера теж сприяло заспокоенню натовпу, привернувши до себе його увагу.