Собор Паризької Богоматері

Там була в’язка гiлочок iз святкового деревця, яку судовi писарчуки з нагоди торжества поклали вранцi пiд дверима голови суду. Гренгуар мужньо витерпiв i це. Пiдвiвся й пiшов до рiчки. Поминувши вежi цивiльного та кримiнального суду й пройшовши вздовж високого муру королiвських садiв пiщаним, незабрукованим берегом, де болото сягало йому до кiсточок, Гренгуар дiстався до захiдноi частини Сiте i якийсь час розглядав Коров’ячий острiвець, якого нинi вже не видно – вiн зник пiд бронзовим конем Нового мосту.

Цей острiвець видався Гренгуаровi якоюсь чорною масою, вiддiленою вiд нього вузьким струмком, що бiлiв у темрявi. При мерехтливому тьмяному свiтлi вогника там можна було розгледiти якийсь наче курiнь, схожий на вулик; у ньому поромник – перевiзник корiв ховався на нiч.

«Щасливий перевiзник! – подумав Гренгуар. – Ти не мрiеш про славу, не пишеш епiталам! Тобi нема дiла до того, як одружуються королi та бургундськi принцеси! Ти не знаеш iнших маргариток, окрiм тих, що iх твоi корови скубуть на зелених квiтневих лужках.

А мене, поета, освистали, я тремчу вiд холоду, я заборгував дванадцять су, моi пiдметки такi прозорi, що могли б замiнити скельця у твоему лiхтарi. Спасибi тобi, перевiзнику. Моi очi вiдпочивають, дивлячись на твою хижку, i це допомагае менi забути про Париж!»

З лiричного екстазу Гренгуара вивiв вибух великоi подвiйноi петарди, який раптом пролунав з благословенноi хижки. То перевiзник вносив свою частку в святковi розваги, бавлячись потiшними вогнями.

Вiд цього вибуху в Гренгуара мороз пiшов поза шкiрою.

– Прокляте свято! – вигукнув вiн. – О Господи! Невже ти переслiдуватимеш мене повсюди? О Боже мiй! Навiть бiля паромниковоi хижки!

Гренгуар глянув на Сену, що текла внизу, i страшна спокуса охопила його.

– Ох, – сказав поет, – з якою радiстю я б утопився, коли б вода була не така холодна!

І тодi вiн у вiдчаi вирiшив: якщо вже не можна втекти вiд папи блазнiв, вiд полотнищ Жеана Фурбо, святкового деревця, потiшних вогнiв i петард, то краще буде зухвало кинутися в самiсiньке серце свята й пiти на Гревський майдан.

«Там менi принаймнi, – подумав поет, – залишиться вiд святкового вогнища хоч якась головешка, щоб зiгрiтися, i я, може, повечеряю хоч крихтами з тих трьох величезних цукрових кренделiв у формi королiвських гербiв, якi виставлено для частування паризького люду».

II.