Собор Паризької Богоматері

Справдi, це була звичайнiсiнька циганка. Та хоч яке велике було Гренгуарове розчарування, видовище не втратило для нього своеi принадностi й чарiвностi. Яскраво-червоне свiтло святкового вогнища падало на обличчя людей, на смугляве чоло танцюристки i кидало блiдий вiдблиск i хитливi тiнi в глиб майдану, на чорний, потрiсканий фасад старовинного «Будинку з колонами» з одного боку й на розпростертi кам’янi рамена шибеницi – з другого.

Серед тисяч освiтлених полум’ям вогнища облич вирiзнялося одне, суворе, замкнуте й похмуре лице чоловiка, який стежив за танцюристкою особливо пильно.

Невiдомий, одяг якого не можна було розгледiти за натовпом, мав, здавалося, не бiльше, як тридцять п’ять рокiв, а проте був уже лисий. Тiльки на скронях у нього лишилося кiлька пасом рiдкого сивуватого волосся; високий i широкий лоб його вже вкривали зморшки, але в запалих очах виблискували молодечий запал, жадоба життя й глибока пристрасть. Вiн не зводив очей з циганки, i поки шiстнадцятирiчна дiвчина безтурботно танцювала й пурхала, викликаючи захоплення натовпу, його обличчя ставало дедалi похмурiше. Час вiд часу у нього то виривалося зiтхання, то появлялась усмiшка на устах, але усмiшка була ще гiркiша, нiж зiтхання.

Нарештi дiвчина, задихавшись, зупинилась, i довкола вибухнули оплески.

– Джалi! – покликала циганка.

І Гренгуар побачив, як до неi пiдбiгла гарненька бiла маленька кiзка, прудка, жвава, з блискучою вовною, з позолоченими рiжками й копитцями, в золоченому нашийнику; досi вiн не помiчав кiзки – вона лежала скраечку килима й дивилася, як танцювала ii господиня.

– Джалi, – сказала танцюристка, – тепер твоя черга.

І, присiвши, дiвчина грацiозно простягла до кiзочки свiй тамбурин.

– Джалi, – спитала вона, – який тепер мiсяць?

Кiзка пiдняла передню нiжку й стукнула ратичкою один раз по тамбурину. Справдi, був перший мiсяць – сiчень. Натовп зааплодував.

– Джалi, – знову спитала дiвчина, перевернувши тамбурин другим боком, – яке сьогоднi число?

Джалi пiдняла позолочену ратичку i вдарила шiсть разiв у тамбурин.

– Джалi, – провадила далi циганка, знову перевернувши тамбурин, – котра зараз година.

Кiзка вдарила сiм разiв, i куранти на вежi «Будинку з колонами» зараз же вибили сьому.

Народ був у захватi.

– Це чаклунство! – почувся зловiсний голос у натовпi. То був голос чоловiка, який не зводив очей з циганки.

Дiвчина затремтiла i обернулась, але оплески заглушили той загрозливий вигук. Вона знову повернулась до кiзки.