Собор Паризької Богоматері

Тiльки намальованi у 1434 роцi Матье Вiтерном стрункi королiвськi лiлеi з трояндами прикрашали стiни. Це була мiзерна вечеря.

Невесело лягати спати без вечерi, а ще сумнiше лишитись голодним i не знати, де ночувати. Гренгуар опинився саме в такому становищi. Нi хлiба, нi притулку; з усiх бокiв його гнiтила скрута, на його думку, аж надто сувора. Вiн давно вже дiйшов тiеi iстини, що Юпiтер створив людину, коли на нього напала мiзантропiя, i що все свое життя мудрецевi доводиться боротися проти долi, яка з усiх бокiв насiдае на його фiлософiю.

Що ж до Гренгуара, то ще нiколи вона не насiдала так люто й жорстоко, як цього разу: поет вiдчував, що його шлунок уже б’е на сполох, i вважав, що з боку долi то вельми кепсько – руйнувати фiлософiю за допомогою голоду.

З меланхолiйних роздумiв, у якi вiн поринав дедалi глибше, його зненацька вивiв дивний i нiжний-нiжний спiв. То спiвала юна циганка.

Вiд ii голосу, як i вiд танцю та вроди, вiяло чимось незбагненно чарiвним, чимось чистим i дзвiнким, легким i окриленим, якщо можна так сказати.

Це було нескiнченне наростання мелодiй, несподiваних рулад, а далi йшли простi музичнi фрази, переплетенi гострими i рiзкими звуками, потiм варiацii гам, якi могли б збентежити навiть соловейка, але в яких усе-таки завжди була гармонiя. М’якi переливи октав здiймались i опускались, як перса молодоi спiвачки, ii чарiвне личко надзвичайно жваво вiдбивало всю примхливiсть пiснi, вiд пристрасного захвату до величноi цнотливостi. Вона неначе була то пустотливим дiвчиськом, а то королевою.

Циганка спiвала невiдомою Гренгуаровi мовою, здавалося, вона сама не знала якою, бо вираз обличчя спiвачки мало вiдповiдав змiстовi пiснi.

Ось цей чотиривiрш в ii устах звучав нестямно весело:

Un cofre de gran riqueza

Hallaron dentro un pilar

Dentro del, nuevas banderas

Con figuras de espantar…[27 - Багатства великого скринюВ колонi неждано знайшли,А в нiй на знаменах шовковихСтраховищ малюнки були… (Ісп.)]

А за хвилину Гренгуаровi на очi наверталися сльози – такого виразу вона надавала дальшим словам:

Alarabes de cavallo

Sin poderse menear,

Con espadas, у los cuellos,

Ballestas de buen echar…[28 - Араби на конях сидiлиБез руху, немов неживi,У них на плечах самопали,В руках iх – мечi бойовi… (Ісп.

)]

Та все ж ii пiсня дихала радiстю, i здавалося, що дiвчина спiвае, мов пташка, спокiйно, безжурно.

Пiсня циганки порушила задумливiсть поета, як лебiдь порушуе гладiнь води.